Родріго Борджіа

— Він такий схожий на вас... — На вашу думку, ми не знаємо!? Він це я! Той самий вогонь, та ж лють, енергія, безжальні амбіції. Я дивлюся на нього та бачу себе! Як я можу його полюбити! — Ти не любиш себе, батьку? Ми повинні ненавидіти один одного?... Батько, прошу, відкрий мені своє серце. — Все, що я міг дати сім'ї, — я поклав на вівтар владолюбства та амбіцій. Храм, збудований на гнилому фундаменті. Думаєш, я дозволю тобі йти тим самим шляхом? Я не можу...

Битву замислюють генерали, але виграють солдати.

- По-твоєму, на ді Калабрія нападуть знову? — Що не закінчено за вечерею, можуть завершити за сніданком.

Потрібно вміти чекати. Помсти можна чекати все життя, вона не вмирає.

Люди не відчувають особливої ​​симпатії до того, у кому бачать своє відображення.

— Отже, Господь за це помститься? — Звісно, ​​з нашою допомогою!

На праху колишнього народжується майбутнє.

— Що в тебе в роті? — Це сигара. — Не какашка? — Ні! — Пахне також.