Пірати Карибського моря: На краю Світла

Все нематеріальне стало раптом несуттєвим.

- Підняти вітрила! - Підняти вітрила! - Що ти робиш? - Що ти робиш? - Ні, що ти робиш? - Капітан подає команди! - Так! Ось капітан і подає команди! - Мій корабель, я капітан! — Зате моя карта! — От і будь картознавцем!

— Твоя кохана... йшлося про неї... а потім ти її зрадив. — Вона вдавала, що любить мене! Вона зрадила, а не я! — Цікаво, після якого із зрад ти вирізав серце з грудей?

— Вільям, скажи на милість, ти прийшов сюди для того, щоб я допоміг врятувати тобі якусь бідну даму чи даму, що потрапила в біду, неважливо… — Ні. — Тоді чого тобі тут бути? Отже, ти тут не повинен бути… Тебе тут немає!

Варто раз померти і пріоритети відразу змінюються.

— Ти жорстока людина, Джеку Горобцю! — Жорстокість — поняття відносне.

Ти привносиш у будь—яку марення солодкий відтінок кошмару.

Мій корабель незрівнянний і гордий. І він мало не величезний! І він... сплив.