Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини

- Двох черепах заарканив? - Так, двох морських черепах. — А де взяв мотузку? — Сплів із шерсті... зі спини.

Любиш біль? Поносив би корсет.

— Відомо, баба на кораблі — на велике лихо. - Не візьмемо її - буде гірше.

Місячне світло виявляє нашу справжню сутність. Ми не живі, а отже, не можемо померти, але ми й не мертві. Вічна агонія - я страждаю від спраги і не можу її вгамувати. Вмираю з голоду і не можу померти. Я не відчуваю нічого – ні вітру, ні бризок морської води в обличчя, ні сонця, ні тепла жіночого тіла.

Рішення, прийняте всупереч серцю, може бути хибним.

— Кажуть, такі модні в Лондоні. — Мабуть, модниці Лондона обходяться без повітря.

— Як дістатись острова, який нікому не знайти? Та ще з несправним компасом? — Він не вказує на північ, але ми й не північ шукаємо, правда?

- Хто ти такий? - Ніхто, він ніхто! Шурин троюрідного племінника моєї рідної тітки. Але співає, як ангел! Євнух.

- Ти вкрав мій корабель! - Взяв! Взяв у позику без попиту. Але я неодмінно збирався його повернути...

З дамою битися – нонсенс.