Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини

— Ти невисокої думки про піратів? Адже сам без п'яти хвилин пірат! Випустив ув'язненого, привласнив британський корабель, відплив на ньому з корсарами з Тортуги... і хочеш здобути свій скарб. - Неправда. Клади мене не манять! — Скарб — це не лише срібло та золото.

— Забери залізо, напросишся на поразку. — Ти не переміг, ти шахраював! У чесному бою я б тебе заколов! — Ну, тоді боротися чесно явно немає резону.

Сумна врахувати того, кому не відомий чудовий і тонкий букет життя на Тортузі. Кмітаєш? Якби всі міста були подібні до цього, чоловіки б у ласці тонули.

- Двох черепах заарканив? - Так, двох морських черепах. — А де взяв мотузку? — Сплів із шерсті... зі спини.

Любиш біль? Поносив би корсет.

— Відомо, баба на кораблі — на велике лихо. - Не візьмемо її - буде гірше.

Місячне світло виявляє нашу справжню сутність. Ми не живі, а отже, не можемо померти, але ми й не мертві. Вічна агонія - я страждаю від спраги і не можу її вгамувати. Вмираю з голоду і не можу померти. Я не відчуваю нічого – ні вітру, ні бризок морської води в обличчя, ні сонця, ні тепла жіночого тіла.

Рішення, прийняте всупереч серцю, може бути хибним.

— Кажуть, такі модні в Лондоні. — Мабуть, модниці Лондона обходяться без повітря.

— Як дістатись острова, який нікому не знайти? Та ще з несправним компасом? — Він не вказує на північ, але ми й не північ шукаємо, правда?