Фільм

— Це важко пояснити... Я шукаю острів, безлюдний острів. Щоразу, коли я піднімаюсь у небо, я кажу собі: "Жюле Ардан, цього разу ти знайдеш те, що ти шукаєш". Я б назвав цей острів — островом справедливості. І доступ туди був би відкритий лише найдобрішим і мужнім. І законом цього острова були б честь і вірність. — А вам там не буде самотньо? - Сподіваюся, ні. У доброї справи повинні знайтись друзі!

— Я тут божеволію, а тобі, мабуть, наплювати! — Мені не начхати. Я люблю тебе.

Ромео з Ташкента засумував, Джульєтта в кукурудзяні помчала.

- Назвіть Ваше ім'я. - Анонім. - Анонім? Це грецька?

Все, що стоїть у цьому житті, містить елемент ризику, інакше не цікаво!

А ось взяти питання«Навіщо?». Коли я говорю їй:«Поїхали до мене», — а вона мені:«Навіщо?», — ось поясни, що я маю відповідати? Адже в мене вдома боулінг, не кінотеатр. Якщо скажу:«Займемося раз-два любов'ю, мені точно буде добре, тобі може, а далі ти можеш залишитися, але краще, щоб поїхала». Вона ж точно не поїде, хоч чудово розуміє, що ми їдемо саме за цим. І я говорю:«Поїхали до мене, у мене чудова колекція лютневої музики XVI століття». І ось ця відповідь її повністю влаштовує.

Знову я їду кудись. А навіщо, навіщо міняти місце свого перебування, якщо я сам не змінюсь вже ніколи?

— Суть у тому, Діконе, що ти не мив посуд уже п'ять років. — Владислав має рацію. Неприпустимо, що у нас тут така гора закривавленого посуду. - Мені людей приводити незручно! - Та яка різниця, ти все одно їх вбиваєш! Вампіри не миють посуд.

— Чудово виглядаєте! — Так, я тут... посуд мила... — А що сталося? Я чекав, а ви не передзвонили? - Що?! Правда?! То це були ви? Кевін... давайте зателефонуємо, бо в мене стільки посуду накопичилося... уфф.

Ви, мабуть, думаєте: чому я у червоному? Щоб погані хлопці не бачили, що в мене йде кров. Цей чувак рубає фішку. Коричневі штани одяг.