Мати Темрява

Світові війни змінюють людей, інакше для чого вони?

Мушу зізнатися у жахливому своєму недоліку. Все, що я бачу, чую, відчуваю, пробую, нюхаю — для мене реальне. Я настільки довірлива іграшка своїх відчуттів, що для мене нічого нереального. Ця довірливість, стійка, як броня, зберігалася навіть тоді, коли мене били по голові, або я був п'яний, або був втягнутий у дивні пригоди, про які не варто поширюватися, або навіть під впливом кокаїну.

Нью-йоркська "Таймс" писала, що терпіти і навіть захищати таке лайно, як я, - парадоксальна неминучість істинно вільного суспільства.

Найсміливіші жарти виростають із найглибших розчарувань та відчайдушних страхів.

Скільки б не говорилося про насолоду сліпої віри, я вважаю, що вона жахлива і огидна.

— Насамперед це був День перемир'я. Тепер День ветеранів. — Це тебе засмутило? — спитала вона. — Це така біса дешевка, так біса для Америки, — сказав я. — Раніше це був день пам'яті жертв першої світової війни, але живі не змогли втриматись, щоб не заграбастити його, бажаючи приписати собі славу загиблих. Так типово, так типово. Як тільки в цій країні з'являється щось гідне, його рвуть на шматки і кидають натовпу. — Ти ненавидиш Америку, га? — Це так само безглуздо, як і любити її, — сказав я. — Я не можу відчувати до неї жодних почуттів, бо нерухомість мене не цікавить.

Подумавши, я бачу ще одну просту мораль цієї історії: якщо ви мертві, то ви мертві. І ще одна мораль відкрилася мені тепер: кохайтеся, коли можете. Це вам на користь.