Курт Воннеґут

Він знову підносить до скроні пістолет. Він каже:«Взагалі я не просив, щоб мене народжували». І пістолет каже: Ба-бах!

«Будь у мене можливість вибирати між таким мозком, як ти, і рогами ірландського лося, — звернулася вона до своєї центральної нервової системи, — я віддала б перевагу рогам».

... ми з'являємося на світ для того, щоб допомогти один одному пережити це саме життя, в чому б там не було його сенсу.

Світові війни змінюють людей, інакше для чого вони?

Той, хто хоче досягти серйозних змін у Світі, повинен вміти влаштовувати пишні видовища, безтурботно проливати чужу кров і запровадити привабливу нову релігію в той короткий період каяття та жаху, який зазвичай настає після кровопролиття.

Коли я був молодший — дві дружини тому, 250 тисяч цигарок тому, три тисячі літрів спиртного.

Мушу зізнатися у жахливому своєму недоліку. Все, що я бачу, чую, відчуваю, пробую, нюхаю — для мене реальне. Я настільки довірлива іграшка своїх відчуттів, що для мене нічого нереального. Ця довірливість, стійка, як броня, зберігалася навіть тоді, коли мене били по голові, або я був п'яний, або був втягнутий у дивні пригоди, про які не варто поширюватися, або навіть під впливом кокаїну.

Обдурить все, кохання згорить, але шляхетність переможе.

Ми існуємо без жодної мети в житті, якщо її собі не вигадуємо. Щодо цього у мене сумнівів немає. Доля людська в нашому всесвіті, що розвалюється, ні на йоту не змінилася б, якщо я, замість того, щоб жити як живу, нічим би іншим не займався, крім перетягування кульки гумового морозива з кута в кут років шістдесят без зупинки.

Якщо намагається лише один, нічого хорошого з цього не вийде. І той, хто намагається сам, буде в результаті, як і я, весь час залишатися в дурнях.