Хюррем Султан

Я – Хюррем. Я не вибачаю.

- Хюррем моя! Веселощі, радість, вічне свято! Мій ясний місяць! Моє світло у пітьмі! Моє сяюче сонце! Моя свічка! Мій помаранче милий! Ніжний та запашний! Володарка душі моєї! Ти мій наставник, друже! Ти пані! Володарка! Центр світобудови! Я твій раб і навіки їм залишусь! — Ти для мене написав? Ти маєш дар великого поета! — Важливо не«хто написав», а той, хто мене надихнув!

Моєму пронизаному серцю немає на світі ліків. Душа моя жалібно стогне, як сопілка в устах дервіша. І без обличчя твого милого я як Венера без сонця Або маленький соловушка без троянди нічний. Поки читала вашого листа, сльози текли від радості. Може, від болю розлуки, а може, від подяки. Адже ви наповнили чистий спогад коштовностями уваги, Скарбницю серця мого наповнили ароматами пристрасті.

Ворогів ти знаєш, друзів стережись.

— Якщо я твій Рай на землі, то хто ж ти для мене, Хюррем? — Мені це відомо, і я твій рай. Але іноді я і Пекло твоє...

— Ну, припини, у мене багато роботи. — Ібрагім чи Хюррем — із ким краще працювати? — Ти ревнуєш до Ібрагіма? — Звичайно, він бачить частіше за мене мого султана. — Доведеться тобі змиритись.

Олександри більше немає. Відтепер я Хюррем.

- Не всі люди погані. Не всі завдають зло. — Ні, все, Маріє. Ти теж завдала його. Встромила мені ніж у спину.

— Заберіть геть цю невиховану рабиню! - Я не служниця! Я Хюррем! Хюррем Султан!

Гей, сміливець, не нарікай на долю, Не звинувачуй у своїх гріхах іншого. Ти озирнися, побач свою провину, Всі біди від тебе самого. Ти не від тіні своєї страждаєш. Що ж ти зробив, що не побачив дороги? Що ж ти посіяв, щоби зібрати інший урожай? Твої вчинки народжуються з душі та тіла. Вони, як діти, прийдуть потім і схоплять тебе за поділ.