життя

Ось як суспільство панує над свідомістю людини. Воно змушує людину почуватися винною навіть тоді, коли начебто й немає підстав для цього...

Від зміни того чи іншого режиму зла не стає ні більше, ні менше. За тоталітарних режимів усе зло концентрується в одних руках — у руках влади. У країнах, де більше демократії, зло стає приватною справою. Воно приватизується.

Посередній учитель викладає. Хороший учитель пояснює. Видатний учитель показує. Великий учитель надихає.

Осінній цвинтар - видовище з особливих. Царський пурпур та витончена позолота листя, королівські поминки по літу на тлі урочистої суворості вічнозелених туй – вірних цвинтарних плакальниць. Сірий граніт надгробків, бронза меморіальних написів, димчастий мармур обелісків, чорний базальт монументів, скромний туф поминальних плит. Суворість алей і буяння фарб, спалахи сухотливої пристрасті і розлита в повітрі печаль. Цвинтарям найбільше йде осінь. Не весняне буйство життя, що здається сорому в місцях упокою, не спекотна знемога літа, навіть не зимовий саван - осінь, поріг забуття.

Чи бачиш, Сара, коли твоє щастя залежить від того, що роблять чи не роблять інші, ти опиняєшся в пастці, бо не можеш керувати тим, що вони говорять і роблять.

Я хотів цього найбільше на світі, але раніше я повинен був щось почути від неї. Коли там унизу вона вимовила моє ім'я, це пробудило в мені якесь почуття. Я поки що не зрозумів, чи означало воно щось важливе, до чого я поки що не був готовий, але я знав, що мені потрібно, щоб вона сказала це, я хотів почути, що мене вона хоче. Мені треба було знати, що цієї ночі вона моя.

Наші рішення показують, ким ми є насправді набагато краще, ніж наші здібності.

Саме життя схоже на морські хвилі: спочатку здається, що нічого не змінюється, але одного разу помічаєш, як багато болю забрала вода.

Літай чи повзай, кінець відомий: всі в землю ляжуть, все прахом буде.

Виявляється, це дуже хвилююче – показувати комусь свій витвір і чекати на відгук.