Еріх Марія Ремарк

... Спускалася ніч, і часом ми знову прокидалися, але не зовсім, ми лише торкалися один одного, і тільки руки наші оживали зовсім ненадовго, ми були такі близькі і шепотіли спросоння:«о ти, кохана» і«як я люблю тебе» і«я не хочу ніколи більше бути без тебе»...

Іноді і любов не в радість, чи не так?

Жінки є жінки, а діти є діти, якою б мовою вони не говорили. А зла доля зазвичай вибирає собі жертви серед невинних, обминаючи стороною грішників.

... хто одинокий, той не буде покинутий.

Нерозсудливість ще не є хоробрістю.

Не можна прив'язуватися до людей усім серцем, це непостійне та сумнівне щастя. Ще гірше — віддати своє серце одній людині, бо що залишиться, якщо вона піде? А він завжди йде.

— Мені здається, для нашого віку ми маємо надто великий досвід відчаю. Давай забудемо про нього. — І надто великий досвід забуття.

Можете спокійно дивитись. Ці сльози не мої. Так часто буває, коли я бачу щось подібне до того, внизу, або коли щось чіпає мене і всередині тихо відчиняються дверцята і я в сум'ятті або в задумі прислухаюся — тоді є безпричинні сльози, про які я нічого не знаю.

Людина може багато чого витримати.

Народитись дурним не соромно; соромно лише вмирати дурнем. (Народитися дурнем не ганьба, ганьба - дурнем померти.)