Рей Бредбері

Гірше ні, якщо людина застрягла у дитинстві.

Деякі свідомо вибирають таку долю: вони, як шалені, прагнуть, щоб вид за вікном змінювався щотижня, щомісяця, щороку, але з віком починають усвідомлювати, що лише колекціонують нікчемні дороги і непотрібні міста, не більш ґрунтовні, ніж кіношні декорації. і проводжають очима людей-манекенів, які миготять у вітринах за вікном повільного нічного поїзда.

Будь щаслива тим, що ти щаслива. А я буду щаслива тим, що я цинічна, і подивимося, хто з нас зрештою буде щасливішим.

Я знаю, що чоловік у 17 років — ідіот, у 18 — дурень, до 20 розвивається до дурня, у 25 він простого, у 30 — ні те ні се, і тільки до славного 40-річного віку стає звичайним дурнем.

Ви знаєте, як пахнуть нові книжки? Палітурка, папір, шрифт? Це як свіжий хліб для голодного.

Вільного часу у нас достатньо. Але чи маємо час подумати?

Ми всі – машини часу. Ось чому все своє життя я перебуваю під чарівністю людей похилого віку. Тому що я знаю: ось зараз натисну його потайну кнопку і опинимося 1900 року. Або на Громадянській війні... А у дитинстві я зустрічав ветеранів Громадянської війни!

І Сесі, дивлячись на поля, на луки, думала: "Все можна віддати, нічого не шкода, щоб бути з ним разом, з цієї ночі і назавжди". І вона почула здалеку голоси батьків:«Будь обережна. Невже ти бажаєш втратити свою магічну силу? А ти її втратиш, якщо вийдеш заміж за простого смертного. Бережись. Адже ти цього не хочеш? «Так, хочу, – подумала Сесі. — Я навіть цим готова поступитися хоч зараз, якщо я йому потрібна. І не треба більше метатися світом весняними вечорами, не треба вселятися в птахів, собак, кішок, лисиць — мені треба одне: бути з ним. Тільки із ним. Тільки із ним».

Дивно, але я ніби не здатен нічого відчувати.

І чи може одна людина бути правою, коли весь світ упевнений у своїй правоті?