Книга / твір

Стук серця, двох сердець, є вона і він, темно, пізня ніч, вони біжать і сміються, дощ промочив одяг і волосся, вони кудись ховаються, чути звуки поїздів, у них мокрі обличчя, погляди, раптом проскакує іскра, дотики, пристрасть, поцілунки, хвилина, мить, мокрі обличчя, мокре волосся, мокрі губи, переплетення доль, заплутані думки і ще більш плутані почуття. І світ, що пульсує життям.

Темрява — це не більше ніж темрява, але в тінях може ховатися будь-що.

До речі, це неприємне дзижчання у тебе в голові — думки. Наскільки мені відомо, ти не звик до них і не знаєш, що з ними робити.

Є люди затишні, як будинок. Обіймаєш їх і розумієш: я вдома.

Іноді ти береш іншу людину за руку, щоб переконатися, що ще живий.

— Отрутою не забув посипати? — Забув, додай до смаку!

Ніж — це найпростіша, але й найнадійніша у світі зброя. Він не дає осічок, і в ньому не закінчуються патрони. Щоправда, і від свого власника ніж вимагає деяких навичок.

У мене є пара величезних шаф і скриньок, набитих почуттями до тебе. Але вони замикаються на ключ і цей ключ у мене в кишені.

Це був страх перед щастям, який можна помітити лише на обличчях тих, хто, втративши колишню обережність, раптом закохався раптово та необачно.

Бути друзями не означає бути схожими один на одного.