Книга / твір

Кохання – це танець, найкрасивіший, найчарівніший танець на світі. Справжньому коханню не потрібні слова, для нього важлива присутність. Танець – це близькість, а близькість – це кохання. Танець - це міра і такт почуття, що переповнює тебе, стримується і ллється через край .... Потрібно бути внутрішньо готовим до танцю, треба бути переповненим, щоби танцювати.

Не бійся ворогів — у гіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів — у гіршому випадку вони можуть зрадити тебе. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада та брехня.

— Тільки я тебе полюбив по-справжньому! — Розум підказує мені, що ти безсовісний брехун, а серце та інші органи хочуть, щоб це було правдою.

Будь- які двері, як її не латай, назавжди залишаться дверима, поки стоїть будинок.

Найголовніше — не падати духом... коли стане не під силу, і все переплутається, не можна впадати у відчай, втрачати терпіння і тягнути абияк. Потрібно розплутувати проблеми, не поспішаючи, одну за одною.

— Виходжу я навесні — ну, ти розумієш, коли вже закінчилися холоди. Йду гуляти. З дівчиною. За годину ми приходимо в таке місце, де нас не видно і не чути. Піднімаємось на гірку, сідаємо. Дивимося на зірки. Я тримаю її за руку. Вдихаю запах трави, молодої пшениці і знаю, що знаходжусь у самому серці країни, у центрі Штатів, навколо нас — міста та дороги, але все це далеко, і ніхто не знає, що ми сидимо на траві та розглядаємо ніч… Мені хочеться просто тримати. її за руку, віриш? Зрозумій, триматись за руки… це ні з чим не порівняти. Триматися за руки так, щоб було не розрізнити, є в них рух чи ні. Таку нічне забудеш ніколи: все інше, що буває ночами, може вивітритися з голови, а це пронесеш через все життя. Коли просто тримаєшся за руки — це все сказано. Я впевнений. Мине час, все інше повториться щоразу, увійде у звичку — але самий початок ніколи не забудеш. Так ось, — продовжував він, — я хотів би сидіти так довго-довго, не вимовляючи ні слова. Для такої ночі слів не вибрати. Ми навіть не дивитимемося один на одного. Дивитимемося вдалину, на міські вогні, і думатимемо про те, що споконвіку людиось так само піднімалися на пагорби, бо нічого кращого ще не придумано. І не буде вигадано. Жодні будинки, обряди, клятви не зрівняються з такою ніччю, як ця. Можна, звичайно, сидіти і в місті, але вдома, кімнати, люди — це одна справа, а коли над головою відкрите небо та зірки, і двоє сидять на пагорбі, тримаючись за руки — це зовсім інше. А потім ці двоє повертають голови і дивляться один на одного у місячному світлі… І так усю ніч.

Навіщо тобі очі, якщо серце сліпо?

— Досить! — схаменувся капітан. - Що ви робите? Вони вже здалися! - Правда? — пілот недовірливо тицьнув нижнє тіло в бік. — А так агресивно лежать...

— Цими моральними закликами мене не загнати в кут. — Але моральні заклики – найефективніша сила у світі, капітане. В Америці нас розгромили більше, ніж сила зброї.

— Ти будеш відлучений від церкви – дому Божого! — Моя церква завжди буде зі мною. Моя церква – це я сам.