Книга / твір

— Я хотів би, щоб ти стріляв на городі по бляшанках, але знаю, ти почнеш бити птахів. Якщо зумієш потрапити в сойку, стріляй їх скільки завгодно, але пам'ятай: убити перемішника великий гріх. Я вперше чула, щоб Аттікус про щось сказав - гріх, і запитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має рацію, — сказала міс Моді. — Пересмішник — найнешкідливіший птах, він тільки співає нам на радість. Пересмішники не клюють ягід у саду, не гніздяться в винах, вони тільки й роблять, що співають для нас свої пісні. Ось тому вбити пересмішника - гріх.

Бажання, бажання … Бажай одного, бажай іншого, і подивися, що з цього вийде. Тоді ти точно не програєш. (Мрій про одне, роби зовсім інше, і тоді, у будь-якому випадку, залишишся у виграші.)

Знай собі ціну і не продавай себе дешевше, ніж ти того вартий, інакше перетворишся на знижений в ціні товар.

Найбільший жах вселяє людині розширення горизонтів свідомості.

... Чим більше ти ревеш, тим більше солі злизнуть вони з твого підборіддя. Ну, ридай, а вони смоктатимуть твої охи та ахи, як коти валеріанку.

Джессі не могла читати його думки - для того, щоб читати людину як книгу, треба прожити з нею набагато більше, ніж сімнадцять років, - але зазвичай вона розбиралася в його настроях і більш-менш точно знала, що в неї на думці.

Дружба - це зірка, а кохання тільки свічка. Ви мені заперечите, що бувають різні сорти свічок, і серед цих сортів бувають і приємні: наприклад, рожеві, візьмемо рожеві... вони кращі, але хоч і рожеві, все одно — вона згоряє, а зірка сяє вічно.

Жовч робить людину дратівливою і хворою, але без жовчі людина не могла б жити. Все на світі небезпечне — і все потрібне.

Серпень пролетів, як сон. Напередодні першого вересня вони лягли спати опівночі. Будильник Антуана, який ледарів цілий місяць, був заведений на вісім годин. Антуан нерухомо лежав на спині, рука із запаленою сигаретою звисала з ліжка. Почався дощ. Тяжкі краплі ліниво спускалися з небес і падали на асфальт. Антуану чомусь здавалося, що дощ теплий, а може, й солоний, як сльози Люсіль, що тихо скочувалися з її очей йому на щоку. Було безглуздо питати про причини цих сліз — що хмари, що Люсіль. Скінчилося літо. Він знав, пройшло найпрекрасніше літо в їхньому житті.

Ось у цьому біда з думками: вони самі собою виникають, а потім пролазять тобі в голову, сподіваючись, що ти їх подумаєш. Такі думки треба гнати геть, інакше вони тебе здолають, зламають, і ти перетворишся на стару каргу, що хихотить.