Книга / твір

Іноді таку дурість почуєш, а виявляється – точка зору.

— Це напад неврастенії, — пояснив я кішці. — Вона вже завелася в мені, розвиватиметься і зглине мене. Але поки що можна жити.

Я міцно притулилася до нього, ніби сподівалася забрати з собою аромат його тіла і залишити йому свій.

Сон – це як вибірка найголовнішого під час огляду останніх книжкових новинок у«Рідерз дайджест».

Ви навіть не можете уявити, як часто доводиться брехати на кожному кроці. Іноді навіть хочеться сказати правду, я спробувала, але перестала, помітивши, що її й сприймають як брехню.

Бувають такі моменти, коли краще сказати:«Я божевільний», інакше неможливо винести і зрозуміти самого себе... — А що потім? — А потім треба сказати собі: "Це вони всі божевільні, а я нормальний".

Тільки коли ви втрачаєте когось, ви розумієте, як безглуздо звучить фраза«це був мій маленький світ». Зовсім ні. Це величезний всепоглинаючий світ, особливо, якщо ти залишаєшся один.

Я побіг у комору, врятував сьомгу. Я побіг у кухню, врятував халат.

Якщо хворий не чіпляється за життя, він завжди знайде привід, щоб відвернутися від тих рук допомоги, які тягнуться до нього.

Ми – власні могильники; ми живемо між надгробками тих, ким ми колись були. Будучи в доброму здоров'ї, ми щодня святкуємо День Мертвих, в процесі якого дякуємо за прожиті життя. А будучи в депресії, ми страждаємо і сумуємо, і хочемо перетворити минуле на сьогодення.