Книга / твір

Не можна весь час вигравати – це нікому не під силу. Скажімо так, якщо життя — автострада, весь час їхати у найшвидшому ряду не вдасться. І все-таки я категорично не бажаю робити одну й ту саму помилку двічі. На помилках потрібно вчитися, отримувати з них уроки та застосовувати отриманий досвід на практиці.

"Забудь, що я сказав", "зітри з пам'яті те, що я зробив" - ти впевнений, що життя - олівцевий малюнок?

Якщо занадто стримувати себе, може вийти так, що і стримувати майже нічого.

З нею неможливо було грати, як то кажуть,«вполтона». Вона посилала партнеру такий емоційний заряд, який вимагав відповіді не меншої сили. А якщо цього не відбувалося, то починало здаватися, що Раневська підпорядковує собі сцену. І це було не провиною її, а бідою, бо за силою свого дарування вона й витрачалася більше за інших.

Незабаром мати принесла маленький пакунок, у якому була сестра. Дядько Вася кликав її завжди:«Доходяга». Мовляв, все одно здохне – шкіра та кістки. Доходяга поклали на підлогу, і Настя міцно притискала її до себе, щоб зігріти. Вона годувала сестру розмоченим хлібом, який вигадала красти у голубів.

- Прокляття на твою голову! — раптом вигукнув співак, звернувшись із цими люб'язними словами до свого коня. — Та як ти смієш не мовчати в захопленні й захваті, ти несмачна тварина, коли їх моїх вуст ллється потік гармонійних звуків? Замість того щоб поставити вуха сторчма і слухати мене з належною серйозністю, ти крутиш головою вправо і вліво і приєднуєш до мого голосу свій, фальшивий і немелодійний! Так, але ж ти — самка, а отже, за своєю природою вперта, безглузда, любиш дражнити і суперечити. Якщо я хочу, щоб ти йшла в один бік, ти неодмінно підеш у інший, ти завжди робиш те, що робити не мусиш, і ніколине робиш те, що маєш. Ти знаєш, що я тебе люблю, нахабниця, і оскільки ти впевнена в цьому, тобі захотілося змінити господаря. Ти, як усі жінки, примхлива, непостійна, норовлива і кокетлива.

Мені подобалося бути п'яним. Я зрозумів, що полюблю пияцтво назавжди. Воно відволікало від реальності, а якщо мені вдасться відволікатися від цієї очевидності якнайчастіше, можливо, я і врятуюсь від неї, не дозволю вповзти в мене.

Це так приємно... і так безглуздо!

Чого доля вперта захоче, Нехай цілий світ клопочеться, А справдиться, — так!

Обидва розуміли це і сьогодні просто вирішили прибрати фасад, за яким була порожнеча.