Книга / твір

Класичною формою прокляття є безпліддя, але я не можу пригадати жодного випадку, щоб відплата набувала форми плодючості.

Мене вчили не судити про людину за її матеріальним становищем або статусом, яких вона може втратити в одну мить, а звертати увагу на людські якості.

Живу один. Звик. Відчуваю себе більш ніж затишно. Чи ненормально це? Не знаю. Можливо, це ненормально для одинаків, які проживають так все життя. А в мене бувало всяке. І дружина, котру любив. І жінки, які відкривали мені вертикалі та горизонталі душевних задоволень. І періоди обнулення, коли вертикаль перетиналася з горизонталлю. Не сумував ніколи. Тепер глибоких стосунків не заводжу. Не бачу в цьому жодного сенсу. Поверхневі взаємності трапляються стану душі. Частіше я похмурий і нелюдимий, але іноді на мене нападає веселість, а часом я щасливий настільки, що блукаю вулицями з квітучою фізіономією, як міський божевільний. Публічності біжусь, тому що публічність завжди пов'язана з розмитістю суджень. Хто мене хоч трохи знає, чув про те, що найбільше на світі я не терплю жанру серіальної вульгарності, де сам біс не біс, а лише жалюгідний паяц на зарплаті у майстра. А пристрасті – мильні бульбашки. Не можу я терпіти і сентиментальності. Слинну хворобливу форму спілкування я припалив раз і назавжди однією думкою:«Не бажаю впускати в свою душу напій нерозвинених пристрастей. Сльозибувають різні. Я готовий схилити коліна перед сльозами покаяння чи гострого відчуття безглуздості буття, але ніколи не прийму побутової сльозливості – сентиментального ставлення до чужих ролей чужого кіно». Іншими словами, сірої промежини не переносжу. Хоч і живу у її епіцентрі.

І йому стало добре — він відчув, як у душі в нього запановує добрий спокій: злий собака схованок його душі завиляв хвостом.

Потрібна велика сміливість, щоб протистояти ворогам, але набагато більша, щоб піти наперекір друзям.

Все наше життя - є послідовним ланцюгом угод! Потрібно бути повним ідіотом, щоби укладати невигідні угоди!

Є спогади, без яких я можу обійтися. Такі, яких краще не повертатися.

Гуляє вітер, пурхає сніг. Ідуть дванадцять чоловік. Гвинтівок чорні ремені Навколо — вогні, вогні, вогні... У зубах цигарка, прим'ятий картуз, На спину треба бубновий туз! Свобода, свобода, Ех, ех, без хреста! Тра-та-та!

— Усередині я зовсім не такий, як зовні. - Думаєш, у інших не так? - Не знаю. Я лише я. — Може, це й робить нас тими, хто ми є — різниця між тими, які ми всередині та які зовні.

- Як вам добре відомо, ціна речей - поняття відносне, визначається природним чином, виходячи з балансу попиту та пропозиції. Якщо я скажу, що бажаю у вас щось купити, а ви дасте відповідь, що продавати не хочете, ціна зросте. — Мені відомий ринковий принцип. І все-таки настільки вам необхідно, щоб я написав ваш портрет? Ви можете без нього обійтися? — Так, ви маєте рацію: я можу без нього обійтися. Але в мені живе цікавість. Яким вийде портрет, якщо його напишіть ви? І я хочу це дізнатися. Для себе. Іншими словами, я сам призначив ціну власної цікавості. — І ваша цікавість коштує чималих грошей. Він весело посміхнувся. — Якщо цікавитися чимось із чистої цікавості, вона стає тільки сильнішою. А за це доводиться платити.