Книга / твір

Зрештою, якщо не дозволяти собі іноді побути наївним дурнем, життя позбудеться доброї половини задоволень.

Ось тільки не була ця сила ні темною, ні світлою. Вона була всім.

Я молодий. У мене густе хвилясте волосся і темна засмага на обличчі. Мої сині очі майже весь час сміються, бо я безтурботний і поки що нікого не люблю. Моє єдине заняття — робити людям маленькі подарунки і робити легковажні вчинки, аби вони радували моїх ближніх.

Ми самі не можемо бути впевнені у своєму«я». Де тоді знайти його? Чому цим визначаються наші взаємини?

- Дитя, - промовила Олена, подивившись йому вслід. - Художник, - промовив з тихою усмішкою Берсенєв. — Усі митці такі. Треба їм прощати їхні капризи. Це їхнє право.

Він сам художник свого життя і творить його собі щогодини за своєю сваволею.

У мене немає часу, щоб гаяти час.

Легко бути сильним, коли нічого більше втрачати.

Скелети, вишикувавшись у ряд, Вперед-назад, вперед-назад, Своїх партнерок вели у кадрилі, Потім під повільний мотив, Один одного за руки схопивши, По залі з тупотом кружляли.

— Ось він нарешті справжній закоханий, — сказав собі Соловей. — Ніч за ніччю я співав про нього, хоч і не знав його, ніч за ніччю я розповідав про нього зіркам, і нарешті побачив його. Його волосся темне, як темний гіацинт, а губи його червоні, як та троянда, яку він шукає; але пристрасть зробила його обличчя блідим, як слонова кістка, і скорбота наклала печатку його чоло.