Сем Вінчестер

— Є якісь припущення? – Якщо чесно, у мене ціла теорія … – Давай, пали. — Я тут подумав про казки... — Яка чарівність! І часто ти про них думаєш?

- А ти з мамою не сваришся? - Не було можливості, мама померла, коли я був немовлям. - Вибач, я не хотіла. - Нічого... ми потім з нею поспілкувалися. І, так, стосунки у нас добрі. - Що? - З нашою роботою - смерть не завжди кінець.

Я все забуваю про ваше з Кроулі літо кохання.

Люди не пропадають, Діне, просто інші перестають їх шукати.

- Коли ти востаннє висипався? - Не пам'ятаю. Давно. Це не важливо. - Важливо. - Я ціную твою турботу. — До біса турботу, від тебе залежить моє життя.

Я нарешті відчуваю, наче минуле залишилося в минулому, і я можу жити далі.

- Мег? Та минулого разу ти ж випала у вікно. - Завдяки тобі. Ти так поранив мої почуття. — Тільки почуття? З сьомого поверху?

— Коли одна людина отримує бажане — проблема, але коли всі отримують бажане... — Це хаос.

- Сем, вона могла накласти на тебе закляття. - Кінь, ніякого закляття на мені немає. - Чортівщина! У голові не вкладається. - Що? - Нічого. - Ні. Домовляй! - Чого там. Спершу Медісон, потім Рубі, тепер Кара. Тебе так і тягне трахатись з відьмами!

Брат для мене це все! Крім нього, у мене нікого немає. Я не можу без брата.