Надприродне

Простіше вибачитися, ніж дозволу.

Я вірю в Бога. Але не думаю, що Бог все ще вірить у нас.

- Гей, Дін, ти вже вибач за все, що я наговорив про маму та тата. - Давай тільки без телячих ніжностей. — Гаразд... придурок.

Нечисть зрозуміти можна, людей – ні. (Демонов я можу зрозуміти. Але люди шалені…)

— Ой, аби не встав. - Що?! — Кажу, що прохід зовсім вузьким став... (— Обережно, не зачепи трубу. — Що?! — Труби тут скрізь говорю.)

- Знаєте, що я зараз думаю? — Невже думаєш, чи тобі допоможе віагра?!

— Ну, давай, пішли! - Дін, я не пролізу. — Вперше таке кажеш? [усміхається] -... сказав чувак, який ходить у дитячій білизні. - Гаразд, уел!

- Він співає серцем. — Скоріше він співає шевелюрою...

— Ти собі не віриш? - Ні в якому разі. — Ось цап.

— Дін... ти мене... — І ти мене... — Хлопці, може, поїдемо, га? А то я зараз розривуся!