Фільм

— Ви вмираєте? — Вмирають лампочки, а я йду.

Коли хочеш жити легко, йди на цвинтар.

Сподіваюся, якось ти полюбиш когось. Полюбиш так сильно, що, заплющивши очі, ти бачитимеш її обличчя. Я бажаю тобі цього. Я хочу, щоб ти дізнався, як це любити всім серцем. Перш ніж я заберу її в тебе.

— Він просто друг. І просто підставив мені плече. — Дивно. Друзі мені теж підставляли плече раніше. Але ніколи настільки, щоб моя мова провалювалась до них у рот.

Це ностальгія: дізнатися, що події минулого, які не здавалися щасливими, насправді були щасливими.

— Ви неймовірно швидко видужали. — Так... Так... Сам витяг із себе шрапнель. Мері сказала, у мене був жахливий лікар... — Що ж, я... надзвичайно... радий, що ви... ммм... ну... з нами...

— Ти, кажуть, вірші пишеш?.. — Пишу. — Хороші хоч? — Гарні. А навіщо погані писати?

— Я повернулася, щоб сказати, що ти ненормальний, хам, женоненависник, грубіян і мужлан! — А крім цього? — Ти ще й хвалько. — Зрозумів. Ти закохалася в мене. — Я?!

Сексуальність — найпотужніша сила, що рушить людством.

А я ні від чого не відмовляюсь! Все добро! Все на користь! Нічим не гидую. А в одному будинку хотіли з мене глузування зробити — замість горілки піднесли чарку одеколону. Нічого, я випила, та ще подякувала. Адже від нього шкоди немає, від одеколону.