Ельчин Сафарлі

Мені здається, з дитинства я виїхав, а ось до пункту призначення«дорослості» не дістався. Так і мешкаю в автобусі.

Я знаю, дівчинко моя, від деяких спогадів хочеться якнайшвидше звільнитися. Забути, як страшний сон. Але кожна з нас має такі рани, які довго можуть кровоточити, будити ночами. І тут не варто панікувати, шукати знеболювальні. Варто лише набратися терпіння та чекати, коли час підбере тобі ліки. Для кожного вона різна. Для когось – нове кохання, для когось – дитина, а для когось… хоча б море. Якось ти опинишся біля моря, і воно занесе на своїх хвилях біль спогадів. У кожного з нас своє море.

Спогади це не так уже й погано. Прекрасна мандрівка у минуле і зовсім не така болісна. Там все підпорядковане нам, це майже рай, звідки нас не можуть вигнати.

«У моєму житті було багато нещасть, і деякі з них справді мали місце». Так жартував Марк Твен. Але мені не до жартів. Я не жалкую про те, що пройшла, перенесла. Багато поразок залишилося позаду – і це добре. Думаю, чимало їх буде попереду. Але, знаєш, щоразу, коли страх долає, я заплющую очі і несуся до тебе. І не важливо, що ти вже не зі мною. Моє серце є місцем наших ілюзорних зустрічей. Там немає замкнутих просторів, розрахунку на завтра, безапеляційних рішень, прощального дотику, прокислого минулого. Там ми нарешті отримуємо свободу, на яку кожен має право. Я взагалі-то люблю тебе неможливим коханням.

Так, буває, здається, що контролюєш час — відслідковуєш межу між«ще встигну» та«чорт, спізнююся». Але воно все одно обдурить, прийде першим.

Нещасливе кохання з роками стає«красивим болем», який багато вчить.

Дядько Акім пише, що життя — це варіація твого власного всесвіту, і добре б у ньому позбутися шкідливих звичок. Об'їдатися солодким, курити, зловживати алкоголем очевидне. Але є звички, які набагато небезпечніші за захоплення тістечками. Наприклад, порівнювати себе з іншими, намагатися бути як усі, не любити своє тіло, вважати себе негідним кохання. «Від подібних думок навряд чи позбавишся назавжди, часом вони приходять до кожного. Страшно, якщо шкідливі думки стають життям.

Без чоловіка жінка втрачає сили та бажання, боїться рішень.

Її поцілунки застигали на моєму тілі, наче сніжинки на замерзлому вікні. Чомусь ставало холодно. Я зараз зрозумів. Прощальні поцілунки втрачають теплоту. В них остигла ніжність розлуки... В останню ніч вона дивилася на мене не так, як завжди. У погляді відчуження. Відчуження наперекір любові. Вона розуміла, що їй час, але всіляко відтягувала годину відходу. Боротьба душі та розуму. Розум переміг. Пішла. Я зараз зрозумів. У погляді перед розлукою немає туги. У ньому безмовний протест. Протестпроти себе самої. Почуття програють розуму. Найчастіше…

Океан, як душа людини, що думає, завжди хвилюється: або на глибині, залишаючись невидимим, або зовні, виплескуючи почуття.