час

...найстрашніший супротивник з тих, що може бути, молодий ідеаліст. Молоді ідеалісти – це завжди дуже страшно. Та якщо за честю говорити, будь-які ідеалісти – це страшно. Ці божевільні люди вірять у торжество розуму, в безкорисливість та в кінцеву перемогу добра як на довіреній їм території, так і в усьому світі. І з ними дуже важко сперечатися - вони відразу називають сперечального нічого не розуміючим у дні сьогоднішньому старим, посилаються на те, що зараз інший час, і чомусь впевнені, що ось вони такими не стануть. А ще вони точно знають, як зробити так, щоб було правильно і не слухають нікого, хто не поділяє їх переконання.

Знання обертаються гіркотою, що приносить передчасну старість, коли немає поруч людини, з ким можна поділитися радістю та смутком.

— Вікторе Сергійовичу, а ви Євгенія Дмитровича давно знаєте? — Це що, допит, чи що? — Поки що ні. — Що означає поки що? Ну як давно... однополчани ми воювали разом. — Значить, ви теж злочинець! - З чого ти взяв? — Орієнтовка на вашого друга є!

І потім, давай говорити чесно: скільки часу можна дивитися на захід сонця? І кому потрібно, щоб захід продовжувався цілу вічність? І кому потрібне вічне тепло? Кому потрібен вічний аромат? Адже до цього звикаєш і вже просто перестаєш помічати. Захід сонця добре милуватися хвилину, ну дві. А потім хочеться чогось іншого. Так вже влаштована людина, Лео. Як ти міг про це забути? - А хіба я забув? — Ми тому й любимо захід сонця, що він буває лише один раз на день.

Ліс і поле - все в уламках, у трісках. Місто газом хмар заволокло. Усі помремо. Все так неміцно. Щастя тендітне, як скло. Чорною жижею – час по паркету, Аромат духів – болото зла. - Чуєш? Голова ціла?

Жінка розумна, але ніколи не буває розумна простодушно: їй увесь час хочеться блиснути, спантеличити.

Нещасливе кохання — це як... біль у горлі. Цілком сумісна з життям, просто неприємно, але й не думати про неї неможливо. Допомагає ненадовго чай з лимоном і медом, а ще час і мовчання. Коли говориш, тільки болючіше стає — навіть дихання перехоплює.

Деякі люди надто дурні, щоб вчасно зупинитися.

Інститутське життя взагалі гарне тим, що можна не ходити як до армії, так і на лекції — у твоєму розпорядженні багато вільного часу.

Чекати на неочікуваного — це справді сучасний розум.