гроші

Мій батько багато чому навчив мене в цій кімнаті. Він навчив мене:«Тримай друзів близько до себе, а ворогів ще ближче».

А у мене секретів немає, тільки соромно небагато!

Моя бабуся прожила життя, наповнене до країв. Коли їй було 89, вона стала найстарішою людиною в Британії, яка склала практичний іспит підвищеної складності з латиноамериканських танців. Їй було 90, коли вона стала найстарішим гравцем у гольф, який загнав м'ячик у лунку з одного удару. Бабуся не переставала вчитися. У 95 вона прочитала«Коротку історію часу» Стівена Хокінга, ставши однією з небагатьох, хто подужав цю книгу від початку і до кінця. Незадовго до смерті (вона померла у 99 років), бабуся вирушила до кругосвітнього круїзу. Вона сміялася щиро, коли її випадково залишили на Ямайці в одному купальнику. Її позиція була чіткою: життя дається один раз, і цим шансом треба скористатися по максимуму.

Культура для багатьох – перша потреба, яку не потрібно задовольняти.

Багато хто не розуміє, але самота — класна річ.

А там у нас телевізор. У телевізорі все добре, все чудово, дивись, слухай, молись рекламі. Ми нічого не виробляємо, більше нікому нічого не потрібно, кругом машини, а ми на який біса здалися, ми споживачі. Все просто — купуй і ти добрий громадянин, а якщо ти багато не купуєш, не хочеш купувати, то хто ти після цього? Хто? Псих ненормальний. Це факт, Джіме.

Жага наживи не створила ще жодного художника, але занапастила багатьох.

— Чому ви так завзято виступаєте проти нинішнього уряду? Хіба інше буде набагато краще? — Хтось має боротися за ідеали добра і справедливості?.. Проте основна маса надто інертна. Їй начхати на все, крім власного добробуту та особистого спокою. У ситій сплячці народ може допустити навіть прихід фашизму.

Я пішов і пристрелив підступну бестію — телевізор. Це Медуза — щовечора своїм нерухомим поглядом перетворює на камінь мільйони людей, це сирена — співає, і кличе, і обіцяє так багато, а дає мізерно мало... але я завжди повертався до неї, повертався і сподівався на щось до останньої. хвилини, і ось – бац!

— Я говорю тільки те, що бачив, пане Зальцелло, — сказав він. – Я багато чого бачу, ось так… – І все через денце пляшки.