людина

— Лікарю, що зі мною відбувається? — Нічого, все гаразд. - Не все, ти вмираєш. - Лікарю! — Ну так, звичайно, якщо ми їй збрехаємо, вона різко видужає!

Диких звірів можна не боятися, треба боятися поганого друга. Бо дикий звір поранить тіло, а поганий друг ранить душу.

Найболючіше спостерігати як те, за що боровся ти чи твої предки не шкодуючи себе, безжально руйнують люди з роздутою зарозумілістю, що дали собі право вершити долю тисяч людей.

- Зробимо простіше, щоб твій наполовину якісно вбитий мозок зміг зрозуміти. Негайно! Видалити! Це! Нахрен! - Окей, ця манерно-стервозна поведінка, може, й працювала на бетах, з якими ти зустрічалася в Нью-Йорку. Але ти на території Бульдогів. Але будь ласка – чини опір. Лише зробиш гірше за себе.

—... Якщо тебе цікавить справжня історія, мале, йди до того, хто жив у ті часи. — Але це просто думка, не факти. — Точку зору і створюють усі факти, разом узяті.

Якщо ти не вмієш сміятися з себе, у тебе ніколи не буде права сміятися з інших.

Будь-яка мала справа підноситься метою, будь-яка велика справа принижується метою.

Погані не вмирають.

Мій батько завжди казав:«Ніколи не довіряй людям, у яких телевізор більше за книжкову полицю». Тому я читаю.

Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти щонайменше вдвічі швидше!