людина

— Мене звуть Бенджамін Бьюфорд Блу, але друзі звуть мене Бабба. — А я Форрест Гамп, і люди звати мене Форрест Гамп.

— Шакав я паршивий, все краду і краду… — Що це ти крадеш? — От на шухері тут сиджу. Вкрали вже. Ну, я пішов.

Я намагаюся побудувати Лондон довкола себе, брате.

- Боже, мій хлопець - ідіот... - Так, але ти знала, на що ти йдеш?

... сон — дуже примхливе божество, яке не приходить саме тоді, коли його закликають.

Іноді для того щоб добре бачити, необхідно саме відійти, а не наблизитися.

Володіти чимось, звичайно, приємно, але з мене досить неживих предметів. Я не хочу розпоряджатися живими людьми з плоті та крові, їхніми умами та душами.

— Коли одна людина отримує бажане — проблема, але коли всі отримують бажане... — Це хаос.

Як тяжкість власного тіла носиш, не помічаючи його ваги і відчуваючи кожну сторонню тяжкість, так не помічаєш і власних вад і недоліків, а бачиш лише чужі.

Скільки все-таки горя і туги вміщується у двох таких маленьких цяточках, які можна прикрити одним пальцем, — у людських очах.