правда

Натовп не любить дві категорії людей: улюбленців долі та невдах.

Літературні критики – це кактуси, у них одні колючки, а письменники – птахи, у них лише пір'я.

— Не хочу, щоб вся школа знала, що я позбавила цноти молодшого брата Олени. — Ага, позбавила, і потім продовжувала позбавляти кілька разів на день.

Більшість людей не любить довго злитися. Їм здається, що гнів поглинає та руйнує їх, тому вони відпускають його та забувають образи. Але деякі з нас нічого не забувають і нікого не вибачають. Ми щодня точимо свої сокири, вони завжди напоготові. Благання про пощаду нам однаково що льодяники, хрусткі на зубах. Кажуть, важко постійно тягати із собою вантаж образ. Добре, що ми такі сильні.

Все перебуває в русі і від початку було призначено для руху. Життя тече. Навіть якщо людина постійно живе на одній і тій же вулиці і в тому самому будинку, сама вона щодня інша.

Ніхто не може викликати почуття власної неповноцінності без вашої згоди. (Ніхто не може змусити вас відчути себе погано, якщо ви самі цього не дозволите.)

Зеленій феї, яка живе в абсенті, потрібна ваша душа, але зі мною ви в безпеці.

— Більшість людей думає, що я горю вогнем, хоча насправді навпаки. — Я сповіщу ЗМІ.

Не переходь на ультразвук!

Не роби класичну помилку всіх розумників: не думай, що немає людей розумніших за тебе.