життя

- Вони відпускають вогні в небо. Ти можеш у це повірити? Японські вогні як символ прощання з минулим. Ну, термінове повідомлення – ми не японці. Ти знаєш, хто вони? Діти. Начебто, запалюючи свічки, можна все виправити, або навіть промовивши молитву, або вдаючи, що Олена закінчить не так, як решта — вампіром-вбивцею. Глупість, марення. Нестерпні, маленькі діти. Я знаю, що ти скажеш:«Так вони почуваються краще, Деймон». І що? Як довго це триватиме? Хвилину? День? Що це змінить? Тому що, зрештою, коли ми втрачаємо когось, кожна свічка, кожна молитване змінить той факт, що єдине, що в тебе залишилося, - це дірка в твоєму житті на тому місці, де раніше був той, хто тобі небайдужий. І камінь. З вирізаною на ньому датою народження, яка, я певен, ще й неправильна. Ну що ж, дякую, друже. Спасибі, що кинув мене тут як нянька. Тому що я мав піти ще давно. Дівчина мені не дісталася, пам'ятаєш? Я просто застряг тут, лаючись зі своїм братом і придивляючись за дітьми. Ти мій боржник. — Я теж сумую за тобою, друже.

У космосі немає пір року: немає зими та літа, немає весни та осені. Немає тут якогось конкретного вечора чи ранку, а є тільки космос і більше нічого.

Я та Пітт? Це ж просто бред.

Небезпечнішим за чоловіка зі рушницею може бути тільки нервуючий чоловік зі рушницею.

Тобою вибраних, випробуваних друзів зв'яжи з собою, як обручем сталевим, Але не мозоль долоні, першим зустрічним Даючи руку.

Історії у книгах не зрівняються з газетними історіями. Історії з газет — щойно спіймана риба, гідна уваги лише доти, доки вона залишається свіжою, тобто зовсім недовго.

Є деякі речі, в яких ніхто не може допомогти. Іноді люди вмирають від того, що хтось робить щось... вірніше, хтось не робить чогось. Дуже багато людей помирають через це.

Життя - це біль. Я щоранку прокидаюся з болем, ходжу на роботу з болем! Сказати, скільки разів мені хотілося послати все до дідька, звести рахунки з життям?

... я не можу дозволити собі, щоб у моїй машині на задньому сидінні валялася книга з назвою«Комбат атакує» або«Спецназ виходить на зв'язок». Ми дуже різні, ти врубаєшся? Я не дивлюся«Бригаду», не люблю російську рок, у мене немає компакт-диска Серьоги з«Чорним бумером». Я читаю Уельбека, Елліс, дивлюся старе кіно з Марлен Дітріх і ***ваю від італійських дизайнерів. І свої перші гроші я витратив не на«беху» чотирирічну, як у пацанів, а на поїздку до Парижа.

Притулку землі немає ні в кого. Кожен сам собі останній притулок.