життя

Ти пробачаєш інших не для того, щоби вилікувати їх. Ти пробачаєш інших, щоби вилікувати себе.

— Я ж тобі, йолопу, пояснюю — наречену вкрали в тебе! Зрозумів? - Украли?! Кому таке добро потрібне? Якби він мене попросив — я б сам йому віддав... або на щось змінював би.

Я часто говорю "як хочете", тому що говорити "мені похер" некультурно.

Привіт мама. Привіт тато. Сьогодні я знову врятував місто. Ви б точно мною пишалися.

— Я просто хочу померти хоч із невеликою гідністю. - Так не буває! Наші тіла ламаються, іноді, коли нам дев'яносто, іноді до народження, і це завжди трапляється, і в цьому немає жодної гідності. Мені все одно, чи можете ви ходити, бачити, витирати власну дупу. Хвороба завжди огидна! Завжди! Ви можете жити з гідністю, але ви не можете померти з ним.

Може, давши повне вираження пристрасті, я вичерпав і саму пристрасть? Адже духовні сили, як і фізичні сили, не безмежні. Може, намагаючись переконати іншого, якимось чином жертвуєш власною здатністю вірити? Може, нарешті, я просто втомився від усього цього, і коли згас душевний порив, у свої права вступив безпристрасний розум?

Терпіння - різновид відданості.

Щойно знаходиш зачіпку в розгадці шаради, решта елементів самі стають на свої місця.

Втеча від себе схожа на втечу від неба. Можна звести стіни, загородиться стелею, але як воно було над твоєю головою, так там і залишиться. Так само в іграх зі своєю душею, можна виростити будь-які ілюзії, розбити всі дзеркала, але твоє обличчя все одно залишиться тим самим.

Ще одна особливість страху. Іноді він росте разом із тобою. Або скручується пружиною, стискаючи все всередині.