життя

Не варто вдячності. Мені вистачить і розуміння власної потреби.

Довірливість у житті — це ще вміння не озлобитися, хоча багато довкола таких, хто може сказати чи зробити боляче.

Люди часто виявляються набагато розумнішими, ніж про них думаєш.

Як подолати свій недолік чи погану звичку? Насолодитися ними до огиди.

Не оціниш солодкість життя, Не скуштувавши гіркоту бід.

Тяжко зустрічатися з людьми з минулого, коли в теперішньому все так хрінова.

Але ми ж завжди по-людськи ми... Тут додамо, тут зменшимо, тут у нас дурдом проголосує, тут в'язниця підтримає одноголосно, тут морг, та й студенти багато що ще здатні! А пенсіонери... Ми по селах вихором промчимося з обозом, з гуманітарною допомогою, всі як один наші будуть, чи жарт — проднабір за галочку отримати! Вони душу б за таке віддали запросто, а тут її всю не просять — розбивай траншами і раз на чотири роки торгуй собі...

Вони не знають, що все їх життя схоже на величезний метеор, що палає крізь простір. Поки він летить, це красиво, але колись він неминуче має впасти.

У цьому світі кожен має чимось займатися. Хтось вигадав це правило, що кожен має чимось займатися. Кожен має кимось стати. Дантистом, пілотом, поліцейським, швейцаром, священиком. Іноді я навіть утомлююся думати про те, ким я не хочу бути; що я не хочу робити, куди не хочу їхати. Наприклад, до Індії. Чи не хочу чистити зуби, чи рятувати китів. Я ніколи не розумів цього світу.

- Льош, ну що ти від мене хочеш? Їдь. — Леш, хто тобі дорожчий: друзі чи баби? Ось мені баби, але я, зауваж, сиджу тут! – І я!.. – А мені друзі … Але можна я поїду? Будь ласка.