Джон Рональд Руел Толкін

— Сподіваюся, ви не підете до вечері? — запитав Більбо ввічливо своїм ненаполегливим тоном. - Ні в якому разі! - відповів Торін. — Ми і після вечері не підемо.

... повір мені, сумно і болісно бачити кохання, яким через тебе судилося залишитися нерозділеним.

Винен у поганих звістях той, хто сіє зло, а не той, хто прийшов попередити та допомогти у скрутну годину.

Більбо раптово зрозумів, як це жити в безпросвітній темряві, без надії на кращу частку. Навколо камінь і темрява, вогка вогкість… Тут не тільки зашипиш, тут завиєш. Це співчуття було схоже на осяяння.

Хто шукає той завжди знайде. Але зважте, знаходиш зазвичай не те, що шукав.

- Якби я! Якби ти! - сказав він. — Пусті промови починаються з«якщо».

Багато хто з тих, хто живе, заслуговують на смерть. А інші гинуть, хоча заслуговують на довге життя. Чи ти можеш нагородити їх? Так не поспішай же роздавати смертні вироки. Навіть наймудріші не можуть передбачити все.

Але часто у брехні ховається правда. (І у брехні часто криється зерно правди.)

За гарячими і зухвалими промовами нерідко криється віддане серце. (Вірному серцю далеко не завжди супроводжує шановне мовлення.)

Дорогою тобі зустрінеться чимало ворогів, інших одразу дізнаєшся, інших — ні, але можеш зустріти і друзів, навіть коли на це буде найменше надії.