Харукі Муракамі

— Вибач, але так зі мною постійно — насилу згадую обличчя. — Прагнеш забути минуле. Ось що таке. Мабуть, підсвідомо. — Може, й так, — погодився я. Мабуть так воно і є.

Душа людини — святиня, яку ніхто не має права втоптувати у багнюку. Найстрашніша мука на світі — безсилля, тіло, що зжирає після того, як над душею поглумилися.

Бо всі його пристрасні метафори надто нагадували попередні ласки за п'ять хвилин до ліжка. Ці юні діви просто фізично відчували, як він гладить їх по спині елегантними формулами, шепочучи на вушко гарячі теореми.

У будь—якій фортеці за тривалої облоги рано чи пізно відкривається пролом. Причому в найнесподіванішому місці.

Вмирати не страшно. Страшно, коли випадаєш із реальності. Або, коли реальність викидає тебе.

Коли прокидаєшся і розплющуєш очі в темряві, здається, ніби весь світ тепер доведеться створювати заново.

Смерть існує не як протилежність життя, бо як її частина.

Щоправда, найжахливіше — це страх. Не той біль, що зараз, а страх від думки, що може стати ще гіршим.

Ти колись чув, як гуркоче лавина в горах? Якраз після того, як відгуркотить лавина, і приходить Абсолютна Тиша. Перестаєш розуміти, де знаходишся, така вона стовідсоткова. Просто ДУЖЕ тихо...

Я не люблю самотність. Просто не заводжу зайвих знайомств, щоб в людях зайвий раз не розчаровуватися.