Харукі Муракамі

Я розділив свій блокнот лінією на дві половини і виписав у праву все, чого досяг за цей час, а в ліву все, що втратив. Втратив, розтоптав, кинув, приніс у жертву, зрадив... До кінця перерахувати так і не зміг!

Головне - це любов і розуміння, хоч би як побито звучали ці слова.

Більше дзвонити не було кому. Я стояв з телефонною трубкою посеред величезного міста, десять мільйонів людей тинялися навколо мене, і зовсім нема з ким поговорити.

У світі немає помилкових думок. Бувають думки, які не співпадають із нашими, от і все.

... час у всіх забирає життя потроху. Людина вмирає не відразу. Він згасає повільно зсередини. І лише через якийсь час настає фінальна розплата. Уникнути її нікому не дано. Кожен має платити за те, що отримав.

Дуже важко пояснити комусь іншому це фантастичне відчуття: Я – ЦЕ Я… Ще важче уявити, що це комусь може бути цікаво.

... якщо щось довго і в поті обличчя обробляти одному місці, воно має так швидко канути в небуття.

Дитина, яку хоч одного разу покинула сім'я, залишається сиротою до самої смерті.

... стає моторошно при думці про те, що залишиться від мене, коли доведеться зустріти смерть.

Ти знаєш, люди здебільшого до свободи не прагнуть, а тільки думають, що прагнуть. Усе це ілюзія. Якщо їм дати справжню свободу, вони просто збожеволіють. Так і знай. Насправді люди вільними не хочуть.