Харукі Муракамі

Ми безмовно спілкувалися в повислій тиші. Мовчання, що зв'язує нас, заповнювало собою всі щілини, всі порожнечі в наших душах.

Якщо любиш по-справжньому, відсутність взаємності не повинна гнобити абсолютно. Чого страждати, що тебе не люблять, якщо у твоїй обраниці все добре.

Боротися зі своїми пристрастями — нелегка робота, і цим шляхом можна рухатися лише крок за кроком, сподіваючись тільки на самого себе.

Я не хочу лише спати з тобою. Я хочу одружитись, щоб ділити з тобою все, що в тебе всередині.

Звичайний опівдні в університеті. Однак, споглядаючи цей краєвид, я ось про що подумав. Люди виглядають щасливими, кожен по-своєму. Я не знаю, чи щасливі вони насправді, чи просто виглядають такими. У будь-якому разі, посеред славного півдня наприкінці вересня люди здавались щасливими, і мені було сумно як ніколи. Здавалося, я один не вписуюсь у цей краєвид.

— Що це таке — творити по-справжньому? — Як би краще сказати... Проникаючи музикою в серце, приводити в рух фізичні тіла. Тіла слухачів – і своє власне. І через це створювати ситуацію, коли все навколо починає рухатися. Приблизно так.

Там, де є час, нічого не повернеш назад.

Я розділив свій блокнот лінією на дві половини і виписав у праву все, чого досяг за цей час, а в ліву все, що втратив. Втратив, розтоптав, кинув, приніс у жертву, зрадив... До кінця перерахувати так і не зміг!

Головне - це любов і розуміння, хоч би як побито звучали ці слова.

Більше дзвонити не було кому. Я стояв з телефонною трубкою посеред величезного міста, десять мільйонів людей тинялися навколо мене, і зовсім нема з ким поговорити.