Михайло Юрійович Лермонтов

Суд спільної думки скрізь помилковий.

За кожен світлий день чи солодку мить Сльозами та тугою заплатиш ти долі.

Вибач! — не шкодуй безрозсудно, Про коротку любов не шкодуй — Розлучитися здавалося нам важко; — Але зустрітись було б важче!

На повітряному океані, Без керма і без вітрил, Тихо плавають у тумані Хори стрункі світил; Серед неозорих полів У небі ходять без сліду Хмар невловимих Волокнисті стада. Час розлуки, година побачення - Ним ні радість, ні смуток ; Їм у майбутньому немає бажання І минулого не шкода. У день тяжкий нещастя Ти про них лише згадай; Будь до земного без участі І безтурботна, як вони.

Але марно сперечався я з долею: Вона сміялася з мене!

— Нас можуть чути! — Ми одне. — А Бог! — На нас не гляне: Він зайнятий небом, не землею!

В інших на світі Надій і цілей мільйон, В одного багатство є в предметі, Інший у науки занурений; Той домагається чинів, хрестів чи слави, Той любить суспільство, забави.

У природі протилежні причини часто роблять однакові дії: кінь і падає на ноги від застою і від зайвої їзди.

Під маскою всі чини рівні, У маски ні душі, ні звання немає, — є тіло. І якщо маскою риси приховані, То маску з почуттів знімають сміливо.

Княже! І три тисячі душ! А чи є в нього своє на додачу?