Томас Манн

Ніщо не пересичує благородний і сильний дух більше і остаточніше, ніж пряна і гірка краса пізнання.

Немає нічого дивнішого і незручнішого, ніж стосунки людей, які знають один одного тільки в обличчя: зустрічаючись, бачачися щодня, часом щогодини, вони, волею етикету або власної забаганки, змушені, не розкланюючись, дотримуватися міни байдужості, навіть чужості. Хоча насправді їх давно пов'язує ниточка взаємного занепокоєння, азарт цікавості, чи не сверблячка природної, але не задоволеної, пригнічуваної потреби познайомитися, дізнатися один одного, і, як наслідок, навіть щось подібне до таємної поваги. Адже людина любить і шанує іншого, доки не здатна судити про неї розумом, так що любовна туга походить лише від нестачі знання.

Пристрасть пригнічує почуття витонченого і всерйоз сприймає ті дражливі, збуджуючі враження, яких у тверезому стані ми віднеслися б гуморестично чи просто гидливо їх відкинули.

Людям невідомо, чому вони вінчають славою витвору мистецтва.

Ерот любить ледарство, для неї тільки і створено.

Амра була надто дурна, щоб мучитися докорами совісті.

Для того щоб значний твір відразу ж впливав углиб і вшир, має існувати таємна спорідненість, більше того, подібність між особистою долею автора і долею його покоління.

Бувають шлюби, виникнення яких не може собі уявити навіть найхудожніша витончена фантазія. Їх слід приймати, як приймаєш у театрі химерні поєднання протилежностей, старості та тупості з красою та життєрадісністю, які є передумовою для математично точно розрахованого фарсу.

Самотність породжує оригінальну, сміливу, страшно прекрасну — поезію.

Трапляється, людиною опановує такий пригнічений стан духу, що все те, що зазвичай його сердить і викликає в ньому здорову реакцію невдоволення, раптом починає томити його довгим, тупим, безмовним сумом.