Януш Леон Вишневський

(з листа) PS Весь день я звикаю до думки про те, що перестала бути незайманою, не ставши коханою...

Тієї ночі я зрозумів, чому батько пив, коли померла мама. Тієї ночі горілка була як кисень. Знову можна було дихати.

Повільно поширюється зсередини - з околиць, а може, і з самого серця - тепло. А потім легкий смуток, що ледве стискає горло. І одразу ж радість. Радість така дика, що навіть хочеться плакати. І слідом якесь надприродне натхнення. А потім лагідне все, що триває і триває хвилювання. І над усім домінує бажання торкнутися. Усього на мить, і найкраще губами. Так! Це саме те. Це ніжність.

Я дуже високо ціную той факт, що ти з’явилася в моєму житті.

Мені хотілося б повернутися на деякі розвилки мого життєвого шляху, ще раз уважно прочитати написи на дорожніх знаках і піти в іншому напрямку.

Ти доводиш мене до сміху. Доводиш до сліз. А сьогодні я хочу, щоб ти довів мене до оргазму.

Лише заради переживань варто жити. I заради того, щоб мати змогу потім їх комусь розповісти.

Чомусь, усі «її чоловіки» жили з нею, вечеряли й снідали з нею, мали супер-секс — бо вона, не вагаючись, робила все що вони хотіли i про що прочитала в сучасних журналах — але це не означало, що вони саме з нею хочуть постаріти.

Самотнiсть — це найгiрший вид страждання.

Ти навіть не знаєш який я радий. Що Тебе знаю.