час

У будь-якій звичці є дещиця егоїзму. Розлучаючись із коханою людиною, доводиться втрачати не тільки її, а й той образ самого себе, який він створив. Він уявив собі, що ти веселий хлопець, і через якийсь час починаєш сам вважати себе таким. Варто розлучитися, ти знову стаєш буркотом і занудою. Ніхто ж у тобі нічого веселого не знаходив. Та й сам ти так не рахував. Без підтримки цей образ руйнується. Тому часто так боляче втрачати коханих та друзів. З ними йде частка тебе. Хай не справжня. Вигадана іншими. Але з цією частинкою жити було трохи світліше.

У дитинстві я вірила в чудеса, говорила з Богом як з другом, ділилася з Ним своїми думками, молилася, просила про щось і часто мої прохання справджувалися. Схоже, коли в дива віриш, вони й справді трапляються.

Ось вона, перед ними — нерухомо спочиває на своєму маленькому ліжечку. І урочиста безмовність цієї кімнати перестала бути загадкою для них. Вона померла. Що могло бути прекрасніше цього сну, що полонило око своєю безтурботністю, не затьмареною слідами страждань і мук. Здавалося, смерть не зачепила її, здавалося, вона, щойно з рук творця, чекає, коли в неї вдихнуть життя. "Коли я помру, покладіть біля мене те, що тягнеться до світла і завжди бачить над собою небо ". Так вона говорила останніми днями. Вона померла. Лагідна, терпляча, сповнена шляхетності, Нелл померла. Пташка - жалюгідна, крихітна істота, яку можна було б роздавити одним пальцем, - весело стрибала в клітці, а мужнє серце її маленької господині назавжди перестало битися. Де вони, сліди передчасних турбот, сліди горя, втоми? Все зникло. Її страждання теж померли, а з них народилося щастя, що освітлює зараз ці прекрасні, спокійні спокійні риси.

Коли людині двадцять дев'ять років та дев'ять місяців, це її не хвилює. Але коли виповнюється тридцять — чортам нудно робиться, життя закінчено, кохання минуло, кар'єра йде під укіс або летить у трубу — на вибір. І людина минає наступні десять, двадцять років, минаючи тридцятиліття, сорокаліття і рухаючись до п'ятдесятиріччя, розумно не торкаючись часу, не намагаючись чіплятися за життя щосили, даючи вітру дмухати і річці текти. Але боже, милостивий, несподівано ти досягаєш п'ятдесятиріччя, цієї милої круглої цифри, солідного підсумку, і тут бах! Депресія та жах. Куди пішли роки? Що ти зробив за своюжиття?

У всі віки Завжди, скрізь і всюди Він повторюється Жорстокий сон, - Незрозумілий поцілунок Юди І тих проклятих срібняків дзвін. Це зрозуміти - Марне завдання. Ворожить людство знову: (Коли не міг інакше!) Але для чого ж В губи цілувати?

Ця книга створювалася нелегко — надто близькі ті події, про які в ній йдеться. Для їх осмислення та оцінки мені потрібно було включити до неї масу довідкового матеріалу, безліч документів, точних цифр та фактів. Книга розрахована не на крикливий Майдан, у ній немає сенсацій та«смажених» подробиць. Вона призначена вдумливому, цікавому читачеві, який звик у всьому розбиратися сам. І достовірної інформації для з'ясування справжнього стану справ у книзі достатньо. І все-таки я оптиміст, я впевнений, що ця чорна смуга в історії України пройде. Неодмінно настане час оновлення. Ось тільки хотілося б, щоб це сталося якомога раніше, щоб не справдилисяслова поета: "Шкода тільки - жити в цю пору прекрасну вже не доведеться - ні мені, ні тобі"...

- Ти залишаєшся зі мною? - Залишаюся з тобою? Чому? Ми ж весь час лаємось! - Ось чому! Ми сваримось! Ти мене називаєш самовдоволеним мерзотником, я тебе - скалкою в дупі. Ну і що? Ти така майже завжди! Я не боюся тебе образити. Ти за дві секунди заспокоїшся і знову почнеш виводити мене з себе! - Висновок? — Життя буде не легким, а навпаки, дуже важким. Доведеться боротися з цим кожен день, але я боротимусь, тому що ти мені потрібна! Я хочу, щоб ти була зі мною, кожну мить, завжди! Я тебе прошу, будь ласка...

Подумайте, що мені треба робити? Втекти в інше місто? Все одно серце було завжди біля Вас, біля Ваших ніг, кожну мить дня заповнене Вами, думкою про Вас, мріями про Вас...

Якщо тебе раптом ударять правою щокою, ти, ще не встигнувши нічого усвідомити, негайно б'єш супротивника. Якщо тому не пощастить, можеш його й понівечити. Але якщо ще до цього встигнеш отримати і по лівій щоці, у тебе буде час усвідомити свою злість і ти зможеш поставитися до свого тіла як до чужого, з холодною головою. Тому й говориться: підстав ліву щоку.

Знайте ж, що розумний і рішучий чоловік ніколи не пропустить нагоди послухати пораду і того, хто нижчий, і того, хто вищий за його положенням і розумом.