час

Тобто кохання ми хочемо все-таки чарівне, але щоб воно було справжнім... і пристрасно, і на халяву! Як би ні за що, але водночас і за щось, щоб сумління не зажерло! навіки, але поки що самому не набридне.

— Як це бути тобою? — На це запитання не можна відповісти. Ніхто не має системи орієнтирів. Досвід абсолютно суб'єктивний. Як бути вами? — Останнім часом не так уже й весело. Раніше було цілком непогано.

Життєлюбства мені особисто не позичати. Я оптиміст. Сищику інакше не можна. Вмить збожеволієш.

— Сподіваюся, ви накрили стіл не через мене. Я б добре пообідав і з дітьми. — Ні, я завжди їм окремо. Люблю старовинні звичаї. Мені здається, жінкам взагалі не слід сидіти за столом із чоловіками: це губить розмову, та й для них самих це шкідливо. Набираються усіляких ідей, а жінкам завжди не по собі, коли в них у голові заведеться якась думка.

Часи змінюються, і лише дурні не хочуть змінюватися разом із ними.

... Я хочу жити, залишаючись молодим… і бути поруч із тими, кого я люблю… Хочу подорожувати, хочу побачити світ. Потім ще хочу одружитися і колись обзавестися дітьми... І безбожно забалувати їх, перетворивши на неабияких засранців... А потім віддати кінці у власному ліжку — щоб мені було при цьому років під двісті і щоб причиною моєї смерті став прокляття чийогось ревнивого чоловіка.

— Як просувається твій перший роман? — Так кошмарно, що я весь час мрію, щоб один із нас помер від раку. Тоді мені не доведеться рвати з нею.

Якщо день, погода і ваш душевний стан виявляться в гармонії з антуражем, ви відчуєте себе частинкою того, що було раніше, і того, що буде потім. І, можливо, почуєте голос, який шепне вам:« Народження і смерть — це не стіни, а двері».

Просто не знаю, хто я зараз така. Ні, я, звичайно, приблизно знаю, хто така я була вранці, коли встала, але з того часу я весь час то така, то сяка – словом, якась не така.

Пізніше, я став все частіше досягати успіху у вирішальних партіях. Можливо, тому, що я усвідомив просту річ: не тільки мене долав страх, а й мого супротивника.