час

Настане час, коли люди будуть дивитися на вбивцю тварини так само, як вони дивляться зараз на вбивцю людини.

Це добре, що ви курите. Кожному чоловікові потрібне якесь заняття. І так уже в Лондоні дуже багато нероб.

Національність, раса, стать, релігія, вік — це обмеження, які не мають значення, адже кожен з нас має прагнути повного звільнення. Той, хто нас розділяє, нами і панує. Подивіться вище себе і побачите цілий безмежний Всесвіт, подивіться навколо і побачите сірі та«безпечні» стіни: штамп у паспорті, цифри народження та музичний смак.

Ми, гарні жінки, зобов'язані здаватися дурними, щоб не турбувати чоловіків.

Як чудово було б жити на світі, якби ми могли цілком довіряти одне одному. Часто, дуже часто, майже завжди, жінку зупиняє лише страх розголосу. Справді, хіба це не так? Яка жінка не піддалася б швидкоплинному захопленню, не скорилася бурхливою, раптово налетіла пристрасті, відмовилася від своїх любовних примх, якби тільки її не лякала можливість поплатитися за короткий і легкий момент щастя гіркими сльозами і незгладимою ганьбою!

Я знаю, що чоловік у 17 років — ідіот, у 18 — дурень, до 20 розвивається до дурня, у 25 він простого, у 30 — ні те ні се, і тільки до славного 40-річного віку стає звичайним дурнем.

Ізольда Тихонівна: — Твій батько ніколи не мотався на кухні. Це не чоловіча справа. Галина Аркадіївна: — До речі, це чоловіча справа. Ізольда Тихонівна: — Так, якщо чоловік не має інших справ. Чоловік має працювати. Все інше в будинку – це справа жінки. Микола Павлович: — А якщо жінка працює, що має робити чоловік? Ізольда Тихонівна: — Намагатися не стати жінкою. У будинку не може бути два розділи.

Від жахливого стресу сучасні жінки завчасно старіють. Адже стрес пригнічує ДНК у клітинах, і вони перестають ділитися. Через стрес у нас знеможений вигляд, тільки у нас, не у чоловіків. У самотньої жінки старше 35 більше шансів загинути від рук терористів, ніж вийти заміж! Але найжахливіше в тому, що зараз наше покоління зовсім не одружується, а водночас терористи весь час тиняються неподалік. І весь цей стрес виступає просто у нас на обличчях!

Слава – дивна штука. Люди раптом починають бачити в тобі те, чого ти сам у собі не бачиш, але частіше — те, чого в тобі зовсім немає.

Іноді Трейсі спостерігала, як ув'язнені закохувалися у охоронців. Це кохання народжувалася від розпачу, безнадійності та почуття залежності. Засуджені у всьому залежали від охорони: охорона визначала, що їм є, як жити, а часом — чи взагалі жити.