філософія

Якщо я буду розробляти свій напрямок, а ви - свій напрямок у сенсі мене і вас, то цілком вийде ми.

Я зрозумів, що життя не має глобального сенсу. Все дуже просто - любити життя і ділитися цією любов'ю з навколишнім світом. Ось тривожно, коли батьки вкладають сенс у життя своїх дітей. Це особливо поширене у східній культурі та нічим іншим, як людським егоїзмом не є. Звідси величезна кількість розбитих доль. Згідно зі статистикою, причина суїцидів серед молоді найчастіше пов'язана з нерозумінням у сім'ї. А що таке нерозуміння? Це коли батько хотів бачити сина міцним військовим, а став сентиментальним художником. Ти мені такий не потрібен!

Хоч би якою була істина, неможливо заповнити втрату коханої людини. Ніяка істина, Ніяка щирість, Ніяка сила, Ніяка доброта не можуть заповнити її. Нам залишається лише пережити це горе і чогось навчитися, Але ця наука ніяк не знадобиться, коли настане черга наступного раптового горя.

За якою статистикою?! Причому тут статистика?! За статистикою, 80% хворих на рак підшлункової вмирають протягом п'яти років, 95% апендектомії проходять без ускладнень. Ми бачили ракових хворих, які вижили, та пацієнтів з апендицитом, які померли. Статистика не має відношення до конкретного життя. Або ти будеш добрим батьком, або не будеш. Зрештою, твої батьки розлучилися, а ти все-таки примудрився стати відносно непоганим лікарем.

Кажуть, ми використовуємо лише частину істинного потенціалу нашого мозку, але це коли ми пильнуємо. Коли ми спимо, наш мозок здатний практично на все.

Нью-Йорк цілком підходить для людини, яка віддає перевагу самотності. Найзручніше у цьому сенсі місто, де без будь-яких зусиль відразу відчуєш себе самотнім і нікому не потрібним.

Істинно любить тебе той, хто потай молиться за тебе Богові.

Наполягати на послуху без міркувань – помилка, яку багато батьків роблять у поводженні з дітьми... Все, що потрібно робити дітям, – виконувати свої обов'язки, слухати прості накази:«Йди, коли тебе звуть» та«Роби, що тобі кажуть!». Але мудрий батько потурає бажанню незалежності і поступово перетворюється з пана та повелителя на друга та порадника своїй дитині.

Живу один. Звик. Відчуваю себе більш ніж затишно. Чи ненормально це? Не знаю. Можливо, це ненормально для одинаків, які проживають так все життя. А в мене бувало всяке. І дружина, котру любив. І жінки, які відкривали мені вертикалі та горизонталі душевних задоволень. І періоди обнулення, коли вертикаль перетиналася з горизонталлю. Не сумував ніколи. Тепер глибоких стосунків не заводжу. Не бачу в цьому жодного сенсу. Поверхневі взаємності трапляються стану душі. Частіше я похмурий і нелюдимий, але іноді на мене нападає веселість, а часом я щасливий настільки, що блукаю вулицями з квітучою фізіономією, як міський божевільний. Публічності біжусь, тому що публічність завжди пов'язана з розмитістю суджень. Хто мене хоч трохи знає, чув про те, що найбільше на світі я не терплю жанру серіальної вульгарності, де сам біс не біс, а лише жалюгідний паяц на зарплаті у майстра. А пристрасті – мильні бульбашки. Не можу я терпіти і сентиментальності. Слинну хворобливу форму спілкування я припалив раз і назавжди однією думкою:«Не бажаю впускати в свою душу напій нерозвинених пристрастей. Сльозибувають різні. Я готовий схилити коліна перед сльозами покаяння чи гострого відчуття безглуздості буття, але ніколи не прийму побутової сльозливості – сентиментального ставлення до чужих ролей чужого кіно». Іншими словами, сірої промежини не переносжу. Хоч і живу у її епіцентрі.

Краще говорити менше, але вибирати такі слова, в яких багато сенсу, ніж вимовляти довгі, але порожні промови, які так само марні, як легко вимовляються.