філософія

Шлях крайності веде до палацу мудрості.

Я вимагатиму, щоб сонце зайшло. Але спершу дочекаюся сприятливих умов, бо в цьому полягає мудрість правителя.

…Можу нагадати стару істину: копаючись у своїй душі, ми часто викопуємо таке, що там лежало непомітно.

— Ну, кому потрібні твої пісні, старий, і без них можна прожити, піснями ситий не будеш. - У тому, що ти тільки ситий, ще не істина. Ти будеш орати, щоб їсти, але ж ти помреш, Боз. І все. А пісня лишиться.

Бачити на власні очі, відчувати і судити, не піддаючись навіюванню сьогохвилинної моди, мати можливість висловити все, що бачив і відчув, однією хльосткою фразою або навіть хитромудро підібраним словом – чи це не славно?

— Всемогутність не завжди означає... — мудрість.

Немає сенсу наймати розумних людей, а потім вказувати, що робити. Ми наймаємо людей, щоб вони казали, що нам робити.

Ніхто з тих, хто зробив правильний і мудрий вибір, ніколи б не відніс його на рахунок долі; єдиний реальний фаталіст - той, у кого все з рук геть погано. Фаталізм не приносить розради. Той, хто вірить у долю, не має можливості крикнути:«Хай пішли ви, з мене вистачить», — тому що він знає, що народжений боягузом і лише питання часу — те, коли він здасться, не здивувавши цим нікого, навіть себе.

Як і всі мрійники, я плутаю розчарування з істиною.

Роздумувати, що може статися, немає сенсу, поки це не сталося.