гнів

І в грудях у мене виникає знайоме трепет, така абсолютно ірраціональна ейфорія.

За півтора місяці життя в Штатах нам так набридла американська кухня, що ми згодні були вживати будь-які їжі – італійські, китайські, єврейські, аби не«брекфест намбр ту» або«динер намбр уан», аби не цю нумеровану, стандартизовану і централізовану їжу. Взагалі якщо можна говорити про поганий смак у їжі, то американська кухня, безумовно, є виразом поганого, безглуздого та ексцентричного смаку, що викликав на світ такі виродки, як солодкі солоні огірки, бекон, засмажений до міцності фанери, або сліпучий білизною і абсолютно безсмачний ( ні, що має смак вати!) хліб.

Всі ми в глибині душі насправді боїмося любові, тому що вона дає не лише насолоду. Вона змушує людину бути моральною, вона змушує прощати і жертвувати, дбати та виховувати. Вона змушує нас змінюватися, а зміни часто супроводжуються втратами та стражданнями. Любов змушує нас бути відповідальними за близьких, за сім'ю, за все людство. Вона змушує нас відмовлятися від пожадливості, гніву і жадібності. Чим довше ми живемо без любові, що з'єднує нас з Творцем, тим сильніше ми її боїмося і тим більші страждання вона нам доставляє.

Готель«Інтурист». На ганку група французів, яка з цікавістю спостерігає пробіг дивного натовпу: найцікавіше явище, цей російський народ, начебто білі, але абсолютно не європейці.

З того часу вона могла чітко пояснити, що таке гра розуму. Це коли в голові закипають бульбашки, як у склянці з лимонадом, і мозок клекоче, і щось починає клацати-клацати… Побіжать різнокольорові цифри, зливаючись і знову поділяючись, абсолютно живі… Картинки хаотично виринають на поверхню, здіймаються, набирають об'єм, і там, усередині чола, відбиваються у цілій галереї дзеркал, шикуючись менуетними парами, пропливаючи в'яззю, арабесками, стрункими чарівними візерунками; одна змінює іншу, тане, виплескуючи наостанок відблиск чудової калейдоскопічної зорі, щоб згаснути і знову розцвісти, як гобелен, на оксамитовому вишневому, фіолетовому, синьо-нічному тлі пульсуючого… Це коли вона сидить і не розуміє - як це минуло стільки часу.

Для розвідника абсолютно необхідні такі якості, яких немає у солдата. Наприклад, у його характері має бути безпосередня, жива, з бешкетником струнка. Цьому важко повірити, але насправді так воно і є. Подібна натура допоможе витримати стреси, що виникають через постійну небезпеку, яка так часто зустрічається в нашій роботі. Коли агент втрачає цю особливу якість, він перетворюється на машину, стає людиною черствою, надмірно суворою і жорстокою, що аналізує події холодно і методично. Функціонувати він буде, але не завоює у співрозмовника поваги, тому що в нього не знайдеться ні ентузіазму, ні інтуїції, ні захоплення, які дозволять йому побачити те, чого не можуть помітити інші.

Робота на з'їзді, у його комісіях дала мені можливість особисто познайомитись практично з усіма керівниками нашої країни. За винятком Н. І. Рижкова та Н. А. Назарбаєва, всі інші лідери, і насамперед Б. Н. Єльцин, залишили про себе досить негативне враження, незважаючи на те, що я входив у так звану«Демократичну платформу КПРС» і підтримував її. Звичайно, до з'їзду вся увага та всі надії були пов'язані з Б. Н. Єльциним. Моє розчарування було страшним. Я побачив досить обмежену, абсолютно не підготовлену до ролі перетворювача і реформатора СРСР людину. Особливо дратував його напускний демократизм номенклатурного працівника — з одного боку, панібратські стосунки з людьми, з іншого, неймовірна зарозумілість. І ця суміш несумісного робила його наскрізь фальшивою. Коли я це зрозумів, мене вразила загальна ейфорія його прихильників, адже серед них було чимало розумних людей.

Страшно коли людина хвора! Хворий на ненависть, заздрість, злість. Ці почуття роз'їдають його зсередини. Руйнують його свідомість, гублять душу. Вони стають сенсом його життя, керують його вчинками. І немає ліків від цієї хвороби!

Загальна небезпека здатна об'єднати навіть найлютіших ворогів!

Часом життя стає абсолютно безглуздим і непередбачуваним.