гнів

Кожному комуністу повинні бути притаманні такі якості, як вимогливість, самопожертву, безкорисливість, скромність, чесність, почуття солідарності та готовність до подвигу. Комуніст має бути стійким борцем, переконаним в абсолютній правоті своєї справи, старанним, працьовитим, вимогливим, мислячим і безмежно відданим своєму народові.

Справжній сенс заперечення не може говорити«ні». А в запереченні самої можливості заперечення. Таким чином, абсолютне заперечення – повна відсутність волі. Або смерть. Смерть як заперечення буття.

Абсолютна аксіома: якість актора полягає не в тому навіть, як він грає, а в тому, як він грає. Тільки той актор, який вміє витратитись, коли стоїть спиною до камери, коли він не важливий, коли він може грати начебто як завгодно, але він зсередини допомагає своєму партнеру – це найвищого класу професіонал та величезної душі людина.

— Люди ні про що не кажуть. — Ну, як це може бути! — Так Так. Ні про що. Сиплють назвами — марки автомобілів, моди, плавальні басейни і додають:«Як шикарно!» Всі вони твердять те саме. Як тріскачки. А в кафе включають ящики анекдотів і слухають ті самі старі гостроти або включають музичну стіну і дивляться, як по ній біжать кольорові візерунки, але все це абсолютно безпредметно, так — переливи фарб.

У цьому світі абсолютної чужості якщо і є хтось, кому можна помахати рукою або зателефонувати непрацюючим телефоном, то тільки члену своєї сім'ї. Якщо, звичайно, він ще не наклав на себе руки.

Сабантуй — тобі наука, Ворог лютує — сам лютуй. Але зовсім інша штука Це головний сабантуй.

Я з народження абсолютно впевнений, що чудовий сам по собі і ніяка погана репутація мені не зашкодить! Тобто я надто самозакоханий, щоб турбувати себе спробами самоствердитися.

Такий народ ці дорослі. Не варто на них гніватися. Діти мають бути дуже поблажливими до дорослих.

Бувало, згадаю про тебе – і на душі ясно. Тепер у смутку й тузі плачу, згадуючи. Бувало, радісно поспішав до тебе до палацу. Тепер до могили приходжу, де порох і пил земний. Я жадав тільки одного — щоб ти довше жив, Мене обдаровував довірою, відкидаючи наклеп. Я приходив до тебе в нужді, спасіння знаходив, Я був паростком, а ти росою мене живив, сяючи. Ти був відрадою для друзів, нестримно щедрий, Як дощ, який хмара шле, густа, грозова. Ти вкривав нас від спеки, світив у нічній темряві, І в годину лиха ми йшли до тебе, про допомогу волаючи. Ти допомагав. Ти був високий — і саном, і душею. Тепер тебе спочив бог у високому колі раю. Ти — смертний, і тебе наздогнав невідворотний рок, Від тіла душу відокремив, жартома витяг, граючи. Не допомогли тобі ні двір, ні військо, ні друзі, Ні вартовий, ні вали, ні рови, ні міць твоя інша, І ось перенесли тебе з пишного палацу В житло нове, де тлін, і порох, і пил земний, І двері, забита землею, — ні зрушити, ні розкрити, — Застигла, Страшного суду нерухомо чекаючи, І назавжди спорожніли палаци, що ти звів, І в ямі оселився ти, де затхлість нежила. Ти м'яке ложе своє на саван проміняв, Забувши про м'яз, застиг, могильний сморід вбираючи. Ти назавжди пішов у країну, звідки немає звісток. Ти тут чужинець, хоч і лежиш у землі рідного краю Прощавай, наш доблесний емір, захисник рубежів. Ти мчав у битву, ураган безтурботно обганяючи. Прощай! Чи знайдеться колись подібна до твоєї Відваги, зухвала в бою, і лють вогнева. Прощай! Не в змозі ми тебе гідно вихваляти — Немає кращої слави на землі, ніж життя твоє благо. Ти нас за труною чекай. Адже слідом за тобою Ми скоро рушимо, хвалу споконвічному складаючи.

— Пане російський, пане російський! Він лежить у мене під ліжком абсолютно брудний. Його можна вимити? — Це хто ж у вас лежить під ліжком? — Це не я поклала. Я боюся його чіпати, він може вбити. — Я питаю, хто у вас лежить під ліжком? — Снаряд. Такий великий снаряд. О, будь ласка, він не заважає! Але він абсолютно брудний. Його можна вимити милом?