гумор

- Треба їй трохи допомогти, пояснити, як спілкуватися з Хаусом. — І навіщо це мені? Розважальний момент є. Смішно дивитися, як кролик стрибає на циркулярку. Знову. І знову.

Я був у одній країні. Там царює любов. Хоч їй не будують храмів. Дітей не примушують співати хвалу. Там просто люблять. Повільно та скромно. Наївно і трішечки смішно. Звичайно - адже там не уявляють, як можна жити, не відаючи кохання.

- Вам дати мою візитку? - Ні, не треба! Я детектив, я вас сам знайду! -? — Жартую, звісно, ​​давайте.

... адже глибоко всередині нього палала ганьба поразки. І все ж, я захоплювався тим, що він сприймає це з похмурим гумором, а не заперечує геть-чисто. Або, гірше, не поклоняється невдачам минулого.

Я хихикаю, бо не дозволяю собі плакати. Це божевільний світ, і єдиний спосіб отримувати від нього задоволення - це ставитися до нього як до жарту.

Посмішка - найкращий спосіб вирішувати проблеми.

Я дуже ціную в людях почуття гумору, тому що часто це наша єдина зброя проти всіх гидотів і несправедливостей життя.

– Ха! Ти подивися, який лист я отримав! Деміург Мазукта простягнув деміургу Шамбамбуклі роздрукований конверт. - Якийсь придурок питає, в чому сенс життя! - А що тут кумедного? – здивувався Шамбамбуклі. – Ну як же! Ти вслухайся, питання яке: у чому сенс життя? Ні, яке? - А в чому він, сенс? Мазукта поперхнувся. - Повтори, що ти сказав? - Я говорю, а в чому він, цей сенс? Мазукта розчаровано зітхнув. - Мда... Ти б ще запитав, з якою швидкістю тече час. Або скільки важить маса. - Не розумію… - А тут і розуміти нічого! Сенс є похідною від життя. Тільки для неї існують такі поняття, як "корисність" або "шкода". А, відповідно, і«сенс». Тому що сенс дорівнює сумі користі та шкоди, поділеної на життя. Чи зрозуміло тепер? – Хм… Угу. Звичайно. Так. Ти правий. Дуже смішний жарт.

Гумор, по суті, - це ліки від болю. І ми використовуємо його як пластир. Якщо людина вміє жартувати, то все її життя стає простішим і кращим.

У ладній постаті її й в обличчі була та гаснуча, ущербна краса, якою неяскраво світиться жінка, що прожила тридцяту осінь. Але в глузливих холоднуватих очах, у рухах вона ще зберігала невитрачений запас молодості. Обличчя її з м'якими, привабливими у своїй неправильності рисами було, мабуть, найпересічнішим. Лише один контраст різко впадав у вічі: тонкі смагляво червоні розтріскані, гарячі губи. Вона охоче сміялася, але в посмішці її прозирало щось завчене.