людина

Деякі жінки не створені для того, щоби їх приручили. Вони створені бути вільними, доки не зустрінуть когось схожого, щоб бути вільними разом. (Деяких жінок не можна приручити, і вони повинні бігти вільно, без сідла і без вуздечки, доки не зустрінуть когось своєї породи і не побіжать разом.)

Нехай життя — ця стара брехня — інших, Задоволених, порожніх і бездушних, Приваблює грою міражів своїх І блиском їхніх повітряних фарб.

Коли множаться закони та накази, зростає кількість злодіїв та розбійників.

— Які ж зручності в каютах третього класу, містере Доусон? Кажуть, що тут вони не такі вже й погані. — Цілком терпимі, мем. Мишей та щурів майже немає.

Нам заперечать, що суспільство має мститися, має карати. Ні в якому разі. Мститися може окрема людина, карати може бог. Суспільство ж займає проміжний щабель. Кара – вище за нього, помста – нижче. Ні така піднесена, ні така низинна справа йому не личить; його обов'язок не«карати, щоби помститися», а виховувати, щоби виправити.

Ми надто цікаві, щоб задовольнятися ідеалами.

Дієслово«читати» не терпить наказового способу. Несумісність, яку він поділяє з іншими:« любити»…«мріяти»… Спробувати, звичайно, можна. Пробуємо? "Кохай мене!"«Мрій!» Читай!«Та ж читай, паразит, кому сказано — читай!»

— От я б за тебе не полізла б у воду. - А я б за тебе поліз. - А що ж ти не поліз? - Ти тонула? — А ти чекаєш, щоб я тонула, так? — Чекаю...

Він тебе не вартий. Біжи!

У цій країні преса — підонок на підонку. Про всіх судять собою.