людина

Я хоч і живу, живим себе не вважаю. Не знаю, чи від досади на людей, чи від невдоволення собою, а може, й з якоїсь іншої причини. Зовні живий, усередині все мертве. Серджуся, але не відчуваю гніву. Сміюся, але не можу радіти. Слова, які я вимовляю, і сміх здаються мені не моїми. Все чуже.

Чарівність - суміш природності та кокетства.

Або ось говорять про когось, що виїхав з Архіпелагу: — Дали три, відсидів п'ять, випустили достроково.

- Насолоджуйся цим моментом, Флопсі. Мене у твоєму віці до міста не возили. - Що? Та ти ж була у моєму віці три вулиці тому! - Як же летить час...

Коли протверезіють. І насититься хвилинною владою, кров'ю та добром сусідів. Тільки буде трохи пізно. Тому що герцог Удальна не дозволить, щоб голота вирішувала в його країні, кому жити, а кому померти. Більшість із тих, хто зараз мріє про райське життя та новий світ, — уже покійники. Про це я знаю, знає Пугало і навіть проповідник. Не підозрюють лише ті, хто влаштував анархію.

Вона думала про все і ні про що.

Стерва чи свята. Зрештою, яка різниця? Важливо, як ми до цього ставимося.

Не дозволяй собі засмучуватись невдачі, якщо ти зробив усе, що міг.

А ось ромашки я тобою не став би м'яти.

— Знаєш, що буде, коли я натисну на курок? Знаєш? — Стеля стане іншого кольору.