людина

Я постійно програю. Млинець, невже деякі люди просто... повинні програвати? Для балансу у всесвіті? Ну як би є такі люди на землі, які... повинні просто полегшувати завдання переможцям?

Люди поспішають заповнити свій новий будинок чужорідними речами, начинити чужою йому енергетикою, тим самим назавжди вбити свій світ удома, його живу душу.

Мені потрібна була мета. Причина залишатися на планеті.

Я не створюю фільми просто, щоб заробляти гроші. Я заробляю гроші, щоб створювати фільми.

Мовчання телефону – найогидніше з усіх мовчань, коли у режимі очікування.

Дивна річ час … Могутня, а коли в нього втручаються – небезпечна.

Мене не цікавлять деталі, коли ясна суть.

Ми знайдемо дорогу, але якщо нам це не вдасться, ми збудуємо її самі. (Або ми знайдемо шлях, або ми прокладемо його.)

Серпень пролетів, як сон. Напередодні першого вересня вони лягли спати опівночі. Будильник Антуана, який ледарів цілий місяць, був заведений на вісім годин. Антуан нерухомо лежав на спині, рука із запаленою сигаретою звисала з ліжка. Почався дощ. Тяжкі краплі ліниво спускалися з небес і падали на асфальт. Антуану чомусь здавалося, що дощ теплий, а може, й солоний, як сльози Люсіль, що тихо скочувалися з її очей йому на щоку. Було безглуздо питати про причини цих сліз — що хмари, що Люсіль. Скінчилося літо. Він знав, пройшло найпрекрасніше літо в їхньому житті.

Мода виходить із моди, а стиль ніколи!