людина

— Знаєте, сер, доктор Тауншенд казав, що у вас є чудові старі історії про минуле клініки. Я б хотів почути одну якось. — Так, чому б не розповісти. Якось 1968 року... Я тебе ненавиджу. Кінець. - Він часто цю розповідає. - Я знаю.

Війна — найдурніша з людських вигадок.

Красу можна любити і просто так, як тільки красу.

– Знаєте, як у собачників? – заговорив Соломон. - "Що ви, мій песик зовсім не кусається", - вічно твердять вони. Доки раптом не доводиться визнати:«Сам не зрозумію, ніколи з ним раніше такого не було». Я просто хочу сказати, командире, що по-справжньому ніхто ні про кого нічого не знає. Ні про людину, ні про собаку. По-справжньому – ніхто.

Але він знав, що вона чекає на шосе, щоб побачити його вже здалеку. Вона чекала, як чекають жінки.

А як добре дихається свіжим ранковим повітрям! Бачите ось ту маленьку хмарку? Воно пливе, як рожеве перо гігантського фламінго. Червоний диск сонця ледве продирається вгору крізь лондонський туман. Воно світить багатьом добрим людям, які люблять вставати зранку, але навряд чи є серед них хоч один, хто поспішає по більш дивній справі, ніж ми з вами. Якою нікчемною здається людина з її жалюгідною амбіцією та мріями у присутності цих стихій!

- Я знаю, що ти справжній. - На 100%? — Ніхто не може прикидатися таким занудою цілодобово.

Хто ясно мислить – ясно викладає.

А взагалі, є велика різниця між тим, як ти розповідаєш про якісь речі, і тим, як ти про них думаєш. І, крім того, все більше залежить від того, що відчуваєш.

У цьому житті не важливо, як ти падаєш. Важливо, як ти підіймаєшся.