людина

Здається нам туди! Може, звичайно, і не туди, але тут нам нічого робити!

Одні приховують свої думки, інші їх відсутність.

— Про що розмовляли? — Про що, про що... Про гриби. - Про гриби?! А чому про гриби? — Ну, про що з нею розмовляти, Юро? Не про зміїв же, правда?

Тобто якось не вийшло ось так от«раз!» — і на другу сходинку схопитися. І це за 20 років. Адже в мене не те, що б не вийшло... Вийшло! Але якось середньо. Тобто я такий середній. Адже мені ніхто не заважав, не забороняв, себто я не можу нікому сказати:«Он у мене через кого все не так!». І знаєте, яка головна проблема? Мені вистачає мозку все це зрозуміти, але не вистачає, щоб змінити.

— Я дуже люблю осінні похмурі дні, — сказав Їжачок. — Сонечко тьмяно світить, і так туманно — туманно... — Спокійно, — сказав Ведмедик. - Ага. Наче все зупинилося і стоїть. - Де? — запитав Ведмедик. - Ні, взагалі. Стоїть і не рухається. - Хто? — Ну, як ти не розумієш? Ніхто. — Ніхто вартий і не рухається? - Ага. Ніхто не рухається.

І кину всі блага до твоїх ніг, І за тобою одним піду світом.

Національність не має жодного значення, якщо люди підходять один одному і поділяють загальний світогляд та цінності.

Немає нічого трагічнішого в житті, ніж абсолютна неможливість змінити те, що ви вже зробили.

Майський: — Петровичу, ти чув казку про кашу з сокири? Круглов: — Ну... Майський [дістає ополоником із каструлі з локшиною пістолет]: — А про суп із пістолета? [Пауза.] Травневий: — Може, він що з рецептурою переплутав?

У лікарні, побачивши, що Раневська читає Цицерона, лікар зауважив: — Не часто зустрінеш жінку, яка читає Цицерона. — Та й чоловіка, який читає Ціцерона, зустрінеш не часто, — парирувала Фаїна Георгіївна.